Завантажити

діти, як то старші забороняли їм приходити, і як то Христос сказав, щоб діти прийшли до нього і він їх благословив. Потім учитель просив декого переказати зміст свого оповідання, найкраще пописався знов-таки Володько, найгірше Хведот, і коли скінчилась лекція, на нього знов напав Радіон, що той так навмисне говорить, а що так казати на Христа є гріх.
Хведотові недалеко до плачу, Володько не на жарт сердиться.
— Ви погані хлопці,— каже він,— Чого ви до нього чіпляєтесь? Більше я вам ніколи нічого не зроблю!
— А навіщо він так на Бога каже?
— Бо він ще малий.
Хлопці лишають Хведота і біжать надвір. Володько з Хведотом вийшли також на ганок. Омелян щось бабрається у квітах біля ганку, там, видно, росте молоденький плющ, і Омелян вириває одну галузку. На це надбіг Євген і кричить:
— Омеляне! Що ти зробив? Дадуть тобі господін учитель. Омелян бачить, що зле.
— То,— каже,— він, отой малий дерман зробив.
— Ах, ти! — кидається Євген до Хведота.— Що ти зробив?
Хведот отетерів зовсім, а Володько не видержав більше, зіскочив з ганку і накинувся на Омеляна.
— Брешеш ти! То ти сам зробив! — і Володько вдарив його. Євген і Радіон накинулись на Володька.
— Бий! Бий! — кричали вони.— Бий дермана. Володько лютує, вся його соромливість зникає, він міцний, звинний, рішучий, на нього з усіх боків нападають, але він дає собі добре раду, гатить на всі боки кулаками, ногами, вириває з плота кілок і мастить ним кого попало.
З кімнати учителя відкривається вікно і в нім показується жіноча голова. Це пані учителька.
— Ах, ви шибеники! — пищить голова.— Що ви топчетесь мені по квітах! Мефодій! Мефодій! — загукала вона на чоловіка.
Той одразу з'явився на ганку, хлопці розсипались, Володько весь червоний стоїть зі своїм кілком у руках.
— Що там сталося? Гей, ви! — гукає учитель. Євген, Радіон і Омелян навперейми почали оповідати, як було, Володько мовчить, а Хведот плаче.
— Довбенку! — гукає учитель.— А що ти на це?
Затинаючись від злості, Володько оповів усе, учитель вислухав, Омелян хотів було перечити, але учитель уже біля нього, схопив його за вухо і так повів до класу, поставив на коліна біля грубки і суворо наказав: — Стій мені тут! А ви всі — марш додому! Сьогодні більше занять не буде!
Усі почали збиратися додому, прочитали молитву, гукнули “до свіданія, господін учитель” і відійшли. Омелян зістався один, він плаче, його ліве ухо горить.
На цьому цьогорічне Хведотове навчання скінчилося. На другий день він рішуче відмовився йти до школи, не зважаючи на ніякі Володькові вмовляння. Омелян, що пішов до школи так само з ласки, не з'явився також, у школі криза, можливо, з тієї науки нічого не вийде, можливо, всім прийдеться зістатися дома, і, як тільки Володько про це подумає, йому робиться моторошчо. На щастя, такого не сталося, з'явилося двоє нових Фока Затворнюк і Терешко Перейма. Цей останній прибув аж із Жолобок, бо там зовсім ніякої школи, і тому найбільше Володькові подобався. Він тепер не самий вертається зі школи через дермансьхі хутори.
 
Здовж шляху, справа й зліва, ростуть нові оселі. Здовж шляху постають мури, стовпи, крокви. Здовж шляху витикаються з грунту деревця, що нагадують звичайні патики. Десятина при десятині, город при городі, оселя при оселі. Десять таких нових осель постало тут здовж шляху.
Геть на самому краю від поля, справа, як іти на схід сонця, виросла також оселя Матвія Дозбенка. Ні, це ще не оселя, це лише на чистому полі три рядочки щеплених патиків, що ледве пустили по кілька кволих листочків, це ще лише одна-однісінька будова з цегли, крита наспіх в'язками звичайної пшеничної соломи, це ще лиш скирди збіжжя — жита, пшениці, вівса, ячменю під голим небом. Двоє дверей, збитих самим Матвієм зі звичайних, негебльованих і небарвлених дощок, ведуть до тієї будови і невідомо котрі з них кращі, хоча одні призначені для простору, де буде міститись худоба, а другі, де замешкає сама родина. І звірята, і люди будуть жити під одним накриттям, бо в них одна судьба.
Маленька, дуже маленька хатка Матвієва, ніяких тут витребеньків, ніяких розкошів. Чотири стіни, низенька стеля, глиняна долівка і двоє, на схід і захід, менше і більше, віконець.
Але яка це чудова хатинка, і як на неї всі чекають, і як старанно втовкає Катерина її “землю”, і скоро-скоро вона буде зовсім готовою, і скоро-скоро в ній замешкає семеро людей.
Чотирнадцятого вересня, на Чесного Хреста, у селі храмовий празник. Матвій, на жаль, не святкує, не святкує і його родина. Робити в такий час негаразд — він іде до Дерманя, хоче привезти молотарку, що ще з літа замовлена в Гільченській фабриці. Сто рублів без п'яти коштує на спілку зі Стратоном, і вона вже готова, і тільки треба привезти — така путь, верстов шістдесят буде.
А село гуляє, аж гуде, п'ють люди і виспівують і гаразд роблять. Настя з дітьми сама, ніхто до неї і вона ні до кого. Василь

читати