Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

моральних причин. Спасіння людства від рака легенів? — кпилась вона далі. — Плювати мені на ваші легені, — відповідав я тим же тоном. — Але ви любите проповіді... Моралі... Рятувати світ від загибелі... Щось таке — га-га-га! — невгавала вона. — Но-но-но! Не будемо сваритися з модою, — додавав я. — 3 модою? А що мода? — питала вона. — Вдавати зіпсутих. Мати жовті зуби... Давитися димом... Смердячий рот... Розпатлане волосся, — казав я. — Ваші прилизані добродійні сентименти ? — питала вона... — О! Прекрасно знаєте, що це забобони! — казав я. — Ви незносний, ви святий, мені соромно вас любити, — отруйно казала вона. — Я дивуюся, що ви ще не в бітниках, не маєте сифілісу і не протестуєте проти війни, — казав я на це.
— Дуже гарно, — казала вона. Я вже маю дозу опію і записуюсь в бітники... І піду демонструвати за мир. Вам подобається війна? — казала вона. — 3 такими, як ви, — відповідав я. — Ви за атомову бомбу? — питала вона. — Мені соромно на це відповідати. Ви відьма! — відповідав я і я одвертався.
То знов ми мали іншу тему, вона виймала з-за ліжка Зіни котрусь із своїх звичайно недомальованих картин, ставила її на порозі насупроти вікна, відходила на бік, поглядала лукаво на мене і вдоволено мовчала.
— Хочете, щоб щось сказати? — питав я. — Ні, — відповідала вона, — Поясніть, що це таке? — казав я. —
Атомова доба, — відповідала вона. — Чому ті корчі? — питав я. — Вона страждає... З радости. Вона родить. — казала вона. — А чому атомова доба? — питав я. — Уууп! Просто! Життя буде вічно. Коли люди курять, мають сифіліс і навіть атомову бомбу. Жінка завжди буде родити, а чи не так? — питала вона. Я втягнув у себе повітря і великодушно вирікав: — О! Надхнення! Коли ви напишете мій абстрактний портрет? Де я виглядатиму, як кретин майбутнього. — Потерпіть. Ще намалюємо і вас. Побачите, — казала вона. — О, ви отруйна тарантула, — відповідав я на це, а Лена вдоволено посміхалася...
Вона вдоволено посміхалась, коли я сидів на тапчані, підходила до мене, обома руками куйовдила моє волосся і казала: — Слухайте! Ви лисієте... Ви сивієте, — негайно реагував я. Вона кидалась на мене, боляче кусала мене за рам'я, рвала на моїх грудях волосся, я зривався на ноги, хапав її за обидві зап'ястя і схрещував їх за її станом. Вона зі всієї сили, як пійманий хижак, намагалася вирватись, завзятюще пручалась, я міцно відчував її груди, ноги, живіт. — О! Пустіть! Пустіть! Я здаюсь! Здаюсь! — кричала вона цілком щиро, перелякано і сердито, а коли її пустив, вона намагалася вдарити мене в живіт коліном, я знов хапав її і наші обличчя так наближались, що я ледви втримався, щоб не поцілувати. — Не смійте! — кричала вона. Вкушу! — Я кидав її на постіль Зіни, відходив на бік, сідав в куті на тапчані, закладав ногу на ногу і з зніяковілою усмішкою спостерігав її борсання. — Я не знала, що ви такий сильний, ви сильний, ви сильний, як кінь... Мало не зломив моїх рук, — скаржилась вона. Я ствердливо похитував головою і все посміхався. Щоб віддячитись, вона ставала в позу манекена, здіймала над головою обидві руки і виграючи долонями якісь вихиляси, оберталася перед мною, ніби на крузі. Її гнучке, здорове тіло плястично, поволі вигиналося, вібрувало, це виходило вражаюче і майстерно, я був захоплений, але далі мовчав. Тоді вона зупинялася і питала:
— А чи знаєте ви цей вірш? — і не чекаючи відповіді, деклямувала німецькою мовою:
Я живу життям всезростаючих кругів,
що піймають всі речі.
Можливо до останнього не хватить напруги,
але не буде втечі.
Я кружляю круг Бога, круг древньої вежі,
я кружляю тисячоліття;
і я ще не знаю чи я сокіл, чи стежа,
а чи лиш пісня - молитва.
Це Рільке, і передав я його не конче дотепно, в моїй особистій мові нема адекватности його настроїв, але мені подобалась та деклямація, яка гармонійно зливалася з її тілом і з її настроєм. Я розумів той її, як повінь, як гірська лявіна, всепориваючий, нестримний гін її сильного жіночого пориву і її прагнення цілою гамою загравань накинути мені свою волю. О, я знав, що вона і така сильна, що її гра майже зайва, але я також не бажав продати себе дешево і без змагання.
Це наше напружене борюкання перервав знов дзвінок телефону знизу, їй зачасто дзвонили, мене це сердило і я не міг цього заховати. Вона з місця зривалася і навіть не вибачившись, прожогом бігла вниз, ніби там вибухла пожежа, інколи довго барилася, а коли верталася мала таємничу, змовницьку міну, що мене нервувало ще більше. — Ви щось кажете? — могла вона невинно запитати, коли я не озивався першим. Я відривав погляд від її картини і питав: — Чому ви тримаєтесь якраз цієї теми? — маючи на увазі картину.
— Я вам сказала.
— Тим віршем?
— Народження. Зростаючі круги.
— Ви не песимістка?
— Але ви песиміст. — Вона виразно натякала на мою нетерпеливість... На її телефони... На її незалежність. Я намагався забути довгі телефони, не питати, з ким вони і для

Останні події

01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина


Партнери