Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

порядку. Вона є на послугах совєтської агентури для розкладу нашої еміґрації і її не раз бачили в товаристві совєтського консула.
Коли це було? — вирвалось v мене люте питання.
— Навіть учора.
— Ви бачили?
— Я.
— Де?
— На озері Сімко.
— Коли це було?
— Ввечері.
— Ви бачили?
— Не я, а інші.
— Ви сказали, що ви!
— Це були мої друзі.
— Хто вони?
— Це моя справа.
— Слухайте, Галино, ви добре знаєте, що це ніякий жарт, що між нами всіх обзивають агентами, а в тому також вас, мене і кого хочете. Це і є той розклад еміграції. Кажете — бачили її з консулом?
— Цe міг бути під-консул, скажемо інженер Трухлий.
— Що Трухлий?
— Всім відомо що Трухлий.
— Аґент, розуміється.
— А ви невірите?
— В такому разі, чому прийшли до мене, не до поліції.
— Поліція сама знає, а вас треба попередити. Щоб не було запізно. До побачення многострадальний Ромео!
І вона швидко відійшла.
Я залишився і стояв, як вкопаний. І не знав, що робити. Навіть, що думати.
Розуміється, що та дурепа розіграла найбезглуздішу сцену ревности, яку тільки можна придумати, але гакол; розуміється, що є тому також багато безглуздої правди, яку так само годі легко заперечити. Між нами роїлося від підозрілих суб'єктів, етикетки агентів роздавалися направо й наліво, певним політичним чинникам смертельно залежало на тому, щоб нас тут спаралізувати і обезвладнити... Поведінка Лени лишень посилювала мої і так тривожні підозріння, а після цієї візити Галини, вони почали розростатися до розмірів катастрофи. Мене лишень могло дивувати, чому б саме я мав стати жертвою подібних аномалій.
Що мав робити? В кожному разі все як слід обдумати, не бути поквапним, не зловитися на провокацію, не датися взяти голими руками. А чи значило це відмовитись від побачення з Леною? Яким чином? В мені вже сидів біс, якого сила непереможна. На мене напав шал безоглядного діяння, хоч би просто з мосту у воду. Саме вилізла знизу мала Оксанка, яка намірялась засипати мене питаннями і була не мало здивована, коли я, досить безцеремонне взяв її за ручку, вивів на коридор і казав їй бігти вниз. А сам я кинувся до телефону з наміром вибачитись за спізнення. Та коли я набрав число Лени, я одразу, майже механічно, почув її голос. — А! Це ви! — що звучало так, ніби вона сподівалася когось іншого. — Я ж вас чекаю! додала вона нервовим, наказовим голосом. — Лено... Я не можу, — почав було я, але вона перебила. — Чому не можете? Що з вами сталося? — Я не можу, — мимрив я своє. — Я все приготовила, що з вами? Кажіть, що з вами? — Я просто неможу! Вибачте! Іншим разом! — підняв голос і відложив слухальце.
Це був вчинок відчаю проти власної волі. Йдучи до телефону, я мав інші наміри, змінив їх підозрілий запит Лени. Я був безпосередньо схвильований, не пам'ятаю. коли я ще був у такій незручній ситуації, до того мене вражав тон голосу Лени, в якому не було ні жалю, ні розчарування, а лиш гнів, що я зіпсув якісь її пляни чи наміри. Але все таки чи не було б краще саме тепер її бачити? Питання і контра-питання швидко чергувалися, наростав гнів, спротив, але також біль і покора, по нервах проходив алярмуючий острах і навіть серце билося з перебоями, ніби я стояв над якоюсь безоднею. Як можу її залишити? Не бачити більше? Не чути? Ніколи! Такого не міг би я знести. І байдуже хто вона — аґентка Москви, проститутка Шангаю, ґанґстерка Чікаґо, яке це має значення, коли вона вже в мені, в моїй крові, моїх мислях і звільнитись від цього вже немає сили.
Мої борюкання самого в собі не тривали довше ніж пів години, далі я не видержав, зірвався раптом, мов ужалений і як був без краватки з розхрістаним коміром, побіг вниз по сходах. По вулиці Гарбор проходив саме трамвай, я погнався за ним до зупинки і влетів до нього з розгону саме тоді, коли він майже рушав, кондуктор робив якісь докори, я їх не чув, ледве встиг купити квиток, як вже мусів знов висідати і бігти далі мало не під авто, що пролітало під моїм носом.
Під будинком Лени ще одна несподіванка: перед входом стояло невеличке спортове авто "Спріт" біло-червоного кольору, що належало, я знав, інженерові Трухлому. Знов той Трухлий. І що він тут робить? Що він тут до чорта робить? І що це за мара? Але ці вагання не тривали довго. Яке, зрештою, моє діло що він тут робить, він такий же холостяк, як і я, і хто може заборонити йому тут бувати? Мене ця вимівка вдовольняла і я швидко побіг по сходах до вхідних дверей... І подзвонив. Схвильовано чекав і намагався вгадати, хто відчинить.
І на цей раз, як звичайно, і досить швидко, відчинила сама Лена, яка була, мабуть, внизу, як звичайно при телефоні, здивована моєю появою і, як мені здавалося, помітно вдоволена. Її очі виразно засвітилися. — Можу? — питав я схвильовано.
— О! Це ви! Дуже гарно! Прошу. Розуміється. Заходьте до моєї кімнати, я зараз там буду.
Я пішов по

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери