Завантажити

Виходить, я танк, сталевий тигр, мені ця місія імпонує у наш мілітарний вік. А яку статтю ви читали ?
— Вже не пригадую.
— Це добрий знак... Щоб не перебільшити моєї зарозумілости. І ваше післанництво мені імпонує... Хто його автором? Чи також Зіна?
— Розуміється.
— Не тільки багатий язик, але й багата фантазія. Чим пояснити її аґресивні наміри?
Вона не відповіла а питала своє: — А чи це правда, що ви аж такий...
— Зарозумілий? — перебив я її.
— Ну, хоч би.
— Хіба не бачите? Зіна і тут не помилилася. Зарозумілість, моя професія. Зіна і це прекрасно врахувала.
— Ні, це ширша опінія.
— Чи не аґенція Галюпа? Як тут не бути зарозумілим... Стільки уваги. Але вибачте, чим можу вас погостити? Курите?
— Ні.
— Не курите? — вирвалось у мене щире здивування. — І напевно не п'єте?
— Чай, каву.
— Маю "рай-віски", "скач-віски", коньяк, чері...
— Не вживаю.
— Може належите до "свідків Єгови"?
— Можливо.
— То може перейдемо до кав'ярні?
— Хіба тут погано? Маєте гарне мешкання.
— Гарне мешкання?!
— Багато книжок, журналів. Де берете час на читання ?
— Просто читаю. Без часу. Інколи просто в роботі.
— На роботі? Коли?
— Я механік, мої машини крутяться, а я під їх шум читаю Міченера.
— І Франсуа Саґан.
— Також. Вона забавна дама, шматок парижських парфумів не зашкодить. Але вибачте... Знаєте що ? Мене дуже кортить піймати вас на фото,
— Зжальтеся. Я фатально не фотогенічна. Говоріть щось далі.
Але я схопив апарат, що лежав на столі готовий для вжитку і не встигла вона отямитись, як блиснула лямпка.
— Це буде жах! Я протестую.
— Запізно! Я люблю жахи!
— Я ж перелякана, як коза.
— Це те найкраще. Безпосередність.
— Ха-ха-ха! — вперше засміялась вона. — Ви невмолимий... І неможливий.
— Вибачте. Я обіцяю надалі бути можливим.
— Обіцяйте, що як вийде погано — покажете мені. Я вражлива на фотогеніку.
— Обіцяю. Також, як вийде гарно. Ви ж, здається, абстрактна...
— Тільки не в фото.
— А чи фото не може бути абстрактним ? Малювати кретинів чи фотографувати кретинів, яка різниця?
— Це точка сприняття. Краса кретинізму з фотографії не конче відповідає мистецькій точці.
— Я цього, вбийте мене, не можу збагнути, моя дубова естетика мертва, як камінь, ви мусите втаємничити мене у ці первородні сили доброго чи недоброго, добра і зла, бо інколи видається, що ці точки так переставились, що ми забули куди вони властиво належать. Чи моя проповідь щось вам каже?
— Дуже багато, лишень цього не можна пояснити. Це можна лишень відчути.
— Відчувати, відчувати і відчувати! А де зрозуміти? Пояснити? Чи математика непоясняльна?
— Я не матиматик, але думаю, що її пояснення остаточне і воно не міняється.
— А мистецтво? Ілюзія? Естетика?
— Це засадничі зрадники. Їх завдання — мінятися.
— Вибачте. І сама краса?
— Назвім це злуда. Або точка бачення. Ваша краса, моя краса, Божа краса!
— Розумію, розумію. Чи ви часом не належите до... Як би вам сказати? До переорганізаторів космосу? З довгим волоссям і довгою боподою?
Я був винятково здивований, звідки і як взялося мое красномовство, чому так розв'язався звичайно спутаний язик, де поділось моє пригноблююче розгублення. Я також помітив, що моя гостя, звичайно не говірлива, попала в тон і на її личках появились протуберанчики захоплення. Вона прийшла до себе, всілась вільніше на канапі, звільнилась з пози. На останнє питання я не дістав відповіді, бо знизу почув "телехвон", і мусів відійти, а Лена переглядала мої розкидані купами книжки, а коли я повернувся з розмови зі ще однією кандидаткою на наречену. Лена питала мене, який літературний жанр мені найбільше подобається, на що я відповів незучаснено, що всі жанри за винятком історичного. А який стиль? Всі стилі за винятком нецікавого. Ми говорили про все і стрибали з теми на тему, як метелики з квітки на квітку.Про курення, про собак, про жінок, про одруження. Час біг невмолимо і швидко, і непомітно, я був пара-схвильований і мав настрій зривати гори своїм душевним динамітом. Я висловив навіть думку, що ця наша зустріч для мене значить відкриття.
— Чому? Чого? — питала вона безпосередньо здивовано.
— Цього хіба не вискажеш. Ви до мене прийшли. Ви мене не знали. Вам сказали, що якась сенсація... Ви цьому не повірили... Ви належите до великих наречених і засадничо ви вже одружені. Такі "парубки" як я для вас нонсенс. Вас хтось для чогось піддурив. Ви, здається, з того самого простору, що і я... Ми перепливли океан... Ви мене розмієте! Ви мене прекрасно розумієте. Йдіть! Тікайте. Бо я розплачуся!
Але вона розсміялася вдруге, була помітно заторкнута і вражена, я це виразно бачив і відчував, це можна бачити і відчувати, хто має око і дотик. І що я

читати