
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
справу полюбовно, але все те ні до чого не привело. Ті навіть не хотіли з нами розмовляти. Це були наші закляті вороги, що їх Йонаш і Ко. не використали тільки тому, що бувають речі, що їх ні на що не використаєш. Нам вони шкодити не могли.
Павло сидів заложником у військовій касарні. Спочатку до нього нікого з наших не допускали, тримали під сильною вартою, але згодом, коли політичне небо дещо прояснилося, до нього пускали наших жінок, а потім і Юру.
Сам Павло ввесь час лютував і ревів, мов замкнений лев. З горла його щоденно виривалося тисячі найвибірніших лайок. Він готовий був переколоти черепи усім "чортовим стражакам" і показати всьому тому начальству дулю. Його стримував Юра, що мав на це свій погляд і просив зачекати.
Вступ мій до залоги одразу змінив його долю. Одного ранку приходить до нього його барчистий, з розтятим носом, мадяр-прислужник і заявляє, що заступник команданта залоги Дмитро Цокан хоче з ним бачитися.
Відчиняються двері й у супроводі двіх підстарший входжу до келії Павла. Той спочатку не зрозумів, що сталося. Не вірив своїм очам. Опісля він ревів з радості й обняв мене, як медвідь.
— Збірайся, кажу, і виходь. Досить з тебе капіти тут. Юри з нами не було. Він у таких випадках тримався сторони. Зате Марійка мало не збожеволіла з радості.
Гірше стояла справа з арештованими в сільській хаті. Їх, правда, не вивезли одразу: до Сиготу, але наш сенедріон, що в ньому переважав Ізраєль, не ризикував випустити їх на волю. Утворивши з комісії комісію, що в свою чергу була перероблена ще в комісію, порішили зробити докладний допит увязнених, половину зних випустили, а трьох, на чолі з Тулайданом, відправили спочатку до Сеготу, а потім до Кошиць.
Розенкранца, після належного оплакання усім жидівством Мармарощини й цілого світу, так само належно поховали. Преса цілого світу писала про цю страшну подію. Прибула навіть якась голяндська чи англійська місія, що збірала відомості, фотографувала гуцулів, робила донесення своїм владам.
Брат Розенкранца одразу виїхав до Будапешту й звідти підготовляв грунт для процесу. Його поїздка не обіцяла для увязнених нічого доброго. В той час мадярська столична преса, торкаючися подій в північному сході своєї держави, не раз вказувала на "необхідність безоглядного в корені підрізання бунтарського елементу серед русинів".
Один тільки незначний часопис осмілився писнути про “неймовірно жахливі відносини на Верховині”, про “ненормальні взаємновідносини між місцевим населенням і жидівством", про "самозрозумілий зріст відпорности населення", і т. д.
Але це був голос з провінції. Переходові, поступові, соціялістичні та комуністичні органи, вбачали в тому лише "зріст небезпечних націоналістичних тендендій серед населення, а разом з тим, зріст антисемітизму. Подібні явища, в інтересі братського пролетаріяту всіх країв, необхідно поборювати в найрішучіший спосіб".
— То знаєте, — розважав Хомишин, сидячи над "гальбою" в корчмі. — то краще жида не чіпай. — То, приплющував він свої маленькі впалі окулярики — такий народ... О то народ! Це вже повірте мені. — і при цьому запивав своє зауваження пивом. — Це знаєте, сусідо, — витераючи свої рижі вусиська картатою синьої барви хустиною, — доля вашого брата нід нікого не обходить. Хай тут, скажу вам сусідо, тисячу гуцулів передушить тиф, чи голод, хай отакий Розенкранц висосе з чоловіка останню кров, і кого то болить?
І Хомишин почухав праву щоку носа. Він бачить, що його філософія знаходить пасивне співчуття в співрозмовників і гостей, залякався й, нахилившися, майже шепотом дихає в вухо сусідові: — а зачепи одного жида, ооо... — і махнув pyкою. — Це вам, — знов нахилився до вуха, — такого ляменту нароблять, що бий тебе сила Божа. Чоловік краще плюне й відійде. Це вже повірте мені...
— Маєте рехт, сусіде,— пошепки відповідає співрозмовник і обидва міняють зміст розмови.
11
Час набрякав подіями, що клали тривалі помітки на сторінки історії Гуцулії. Кольосальна по свойому розмірі та й артистичності революція обняла Европу. Гори наші, вбрані пошматованими лахами, опинилися безпорядними й у необмежній своїй наївності намагалися малпувати сусідні країни. Дні проходили туго й обережно. Зливи й сердиті вітри швидко підштовхували зиму, а разом з нею і біду. Населення корчилося, стискалося, мов кулак, тиснулися до своїх .одиноких захисників-гір і напнято чогось чекало.
Зараз по звільненні Павла, між ним, Юрою й ще кількома з наших "верховодів" відбулася нарада. Юра обкладав себе часописами, що їх приносили для нього з долини, читав і товмачив своїм краянам Вільсонові параграфи, говорив про нашу єдність з тамтими братами за горами, про необхідність обєднання... Він намагався переконати всіх, що коли ми захочемо, то ніяка сила не встані перешкодити нашому визволенні. Вдаряючи кулачиськом об стіл, він кликав на свідків усіх богів і заклинав гуцулів вступати всіх разом до своєї армії, що єдина принесе нам
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року