Електронна бібліотека/Проза

Особняк на Зеленій, 77 (новела)Віктор Палинський
Зустрічі та прощання (новела)Віктор Палинський
Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Завантажити
« 1 2 3 4

Ната каже, що то їй до вподоби, та хто ж цих жiнок знає достеменно! Згадати хоча б сьогоднiшню наречену. Чому вона згодилася на таке?..
Все змiшалося у моїй бiдолашнiй головi: безглузде вiнчання; юнак, якого не пустили до церкви; “крутий” i його дiвчина; ювiлей тiльки наш, сумнiвний для стороннiх…
А ми ж iз Наталкою не вiнчанi! Хiба можна було навiть подумати про таке за часiв розвиненого соцiалiзму?! Загсiвський штамп у пачпортi — i будьздоровчик!
Раптом на мене нападають тисячi й тисячi невидимих страхiть.
— Ти мене не кинеш?.. — питаю благально.
— Я?!
Наталка дивиться на мене, немов побачивши вперше у життi.
— Ти що, точно збожеволiв?
— Я не божевiльний, я безробiтний iнженер, котрий пiвроку не може нiкуди влаштуватися. А ти старший менеджер… На твою зарплатню й живемо. Нащо тобi якийсь альфонс?
На плитi кипить чайник. Наталка пiдходить до мене упритул, бере за пiдборiддя, починає пестити волосся.
— Ти не альфонс, ти чоловiк. А хто пiдтримав мене, коли я пiшла зi свого клятого КБ, щоб цi креслення провалилися попiд три чорти? На чию зарплатню i на чиї халтури ми жили тодi?
Це правда, свята правда… Свята, як її поцiлунок.
— I взагалi, скiльки тобi можна казати, що жiнка прагне будь-що зберегти сiмейне вогнище. Отакi ми дурнi iстоти, мiй любчику!
— Ти не звичайна жiнка, ти матерiально забезпечений робiтник будiвельної фiрми.
— З тобою я просто жiнка. Чом ти так кажеш? Навiщо ображаєш мене?
— Бо стомився жити неробою. Зневiрився. Усе остогидло. До того ж ми не вiнчанi. Нас не з’єднав Бог.
Жахи все ще оточують мене. Чорт забирай, що верзе мiй клятий язик?! Нiколи не мiг навiть подумати, що прикрий випадок здатен так вплинути на мене. От i ще якесь безглуздя злiтає з вуст:
— А за сучасними мiрками як ми не вiнчанi, то…
Тепер вже її тоненькi пальчики владно замикають мої вуста.
— А якщо нас тричi обведуть навколо вiвтаря, хiба ми поєднаємося мiцнiше?
Саме цi слова! Так, саме їх менi не вистачало, поки я вихорем летiв додому. Ната щось iще говорить, втiшає, запевняє, що не сьогоднi-завтра я знайду пристойну роботу. На плитi кипить чайник, на ньому дзеленчить кришечка. Наздогнати Джерi Томовi перешкодив Спайк. До перерви у крамницi лишилося менше години, я ризикую не встигнути i не закупити продукти для святкової вечiрки у вузькому сiмейному колi. Коли тебе утримує жiнка, мимоволi береш незвичнi чоловiковi хатнi клопоти на себе.
Проте я не можу пiдвестися та знов вийти iз прохолодної кухнi у лiтню спеку, не збагнувши, чом ми з Наталочкою поєдналися десять рокiв тому в одне цiле, поєдналися нагло, без вiнчання i навiть за пiвроку до вiдвiдин загсу. Чому й досi лишаємось не просто разом, а справдi єдиним цiлим, в той час як сьогоднiшнi молодята…
З надр пам’ятi випливає хрипкий голос незабутнього спiвця. Великого барда, як кажуть зараз:
— Пары соединяют —
А им бы разъединиться!
Хай там що, хай там як, та я точно чогось не розумiю у цьому безглуздому свiтi, де геть усе пiшло шкереберть. I якщо Бог все ж iснує, якщо янголи плакали, спостерiгаючи за протиприродним поєднанням пiд наглядом праведного священника двох чужих сердець, то сподiваюся, вони поблажливо всмiхнулися, коли я затягнув до ванної свою Наталочку. I делiкатно вiдвернулися.

11-12 лютого 1998 р.,
2-га ред. — 18.12.2000 р., Київ

« 1 2 3 4


Партнери