Завантажити

горобчикiв.
Хай вам грець з такими весiллями, люди! I не в такий же день, як сьогоднi! Чи ж спекотнi лiтнi днi виннi?! Наталочко моя, Наталочко, швидше до тебе…
За рогом ще одна сцена: мало не стикаюся iз зарюмсаним дiвчам. За нею йде розхристаний “крутий” юнак i волає на всю вулицю:
— Та ти шо, дурна?!
— Одв’яжися!!! — вона йому у вiдповiдь.
— Та шо ти слухаєш усяких х…йов?!
— Сам ти пiшов на х!..
— Хто?! Я?!
— Ти!!!
Парочка гине у маревi. Терпiти не можу, коли жiнка брутально лається. Хай вам обом грець!..
Але за декiлька крокiв помiчаю метрову чорну троянду, що лежить на пiдвiконнi музею-аптеки. Зарюмсана дiвчина вiдмовилася в “крутого” брати, чи що? Е-ет, все’дно! Спасибi, Господи, за таку чудову квiтку у такий день!
Бiжу далi перед шеренгою вишколених жебрачок.
— Людоньки добрiї…
— Помогiть…
— На хлiб…
— Пенсiйонерцi…
Мешкає в нашому домi одна така бабуся. Жебракує на Хрещатику, усi копiйки старанно несе синовi, а той їх пропиває. Люди, люди…
Мчуся розпашiлою вулицею, iгноруючи професiоналок. Є в мене i копiйки, i п’ятаки, та я не звик вiддавати шану модi!
Мов на крилах лечу до моєї Наталки. Тiльки вона здатна врятувати мене вiд суцiльної брехнi! Тiльки моя кохана, назавжди кохана…
— Це ти? — лунає з кiмнати, ледь я вiдчиняю вхiднi дверi квартири.
— Я. Хто ж iще?
Навмисне якомога сильнiше грюкаю дверима, швиденько скидаю на порозi туфлi i застигаю з метровою чорною трояндою посеред темного коридорчика. Окрiм музики до диснеївського мультика, з кiмнати долинають кроки Наталки та голос нашого Сашка:
— Ма, куди ти?
— Тато прийшов iз покупками, треба йому допомогти…
Дверi кiмнати вiдчиняються, на порозi з’являється Ната. Моя Наталочка. Ще не зробила зачiску, тiльки нiгтi нафарбувала. Але видно, готується до свята вже заздалегiдь.
До нашого свята. Бо сьогоднi дата, що має значення тiльки для нас — i нi для кого бiльше у свiтi. Отакi ми дурнi! Майже божевiльнi.
Поки Наталка не встигла вимовити жодного слова, кидаюся до неї, затуляю рота рукою.
— Тш-ш-ш-ш… Тихо.
Широко розпахнутi карi очi дивляться то на мене, то на троянду.
— Це… менi?! — шепоче вона крiзь притиснуту до вуст долоню.
— А кому ж iще…
— А де продукти?
— Хiба не може бiдний iнженер раз у життi плюнути на жрачку i купити коханiй жiнцi одну-єдину троянду? Не мiльйон, а єдину, проте найкращу?
— Божевiльний!.. — тихо стогне Наталка у моїх обiймах.
— Ма, iди сюди, — зве Сашко.
— У тебе Чiп i Дейл спiшать на допомогу, дивись сам! — кричу я.
— Хочу з вами! — невдоволено гукає син.
— Не заважай, хлопче, ми зайнятi! — я додаю до голосу суворостi.
— Божевiльний, — смiється Наталка. Не випускаючи її з обiйм, розвертаю i штовхаю коридором. “Паровозиком” ми пiдходимо до ванни. Троянда опиняється на холодильнику у кухнi, а ми не вмикаючи свiтла заходимо у тiсну ванну кiмнату. Пускаю холодну воду. Вона дзвiнко б’є у емальовану поверхню, булькотить i вирує. Я примушую Наталку нахилитися.
— Впирайся i тримайсь мiцнiше, — в моєму голосi немає анi краплi жалю або спiвчуття до її “страждань”.
— А якщо Сашко забiжить? — шепоче вона.
— Нiчого, хай вчиться, як справжньому чоловiковi треба поводитися з коханою.
Наталка намагається вирватися i щось сказати, та я знов затуляю їй рота.
— Який сьогоднi день? — питаю грiзно.
Вона намагається рипнутися. Миттю ручка моєї зубної щiтки впирається Наталцi у шию.
— Знов синець буде! Як на мене на роботi дивитимуться? — обурюється вона.
— Горлянку перерiжу!.. — сичу розлючено. — Краще вiдповiдай: в чому полягає жiноча доля?
— Бути згвалтованою чоловiком.
— Яким чоловiком?
— Справжнiм.
— Тож який сьогоднi день?
Наталка розслабляється. Вiдкладаю щiтку, вiдпускаю руку i починаю повiльно задирати її халатик.
— Рiчниця, як ми уперше переспали, — шепоче дружина.
Подiя, що має значення тiльки для нас двох — i бiльше нi для кого. Спекотний мiсяць червень, що ти робиш з людьми!..
— Яка рiчниця?
— Шоста з половиною.
Наталка навмисно дратує мене. Це така доросла жiноча гра: бути iззовнi м'якою i покiрною — проте словами дратувати чоловiка.
— Брешеш, рiвно десята! На жаль, мушу тебе покарати.
— О нi! Нi! Не треба, зглянься на мене… — благає Наталочка.
— Нiзащо. Зараз дiстанеш од мене…
Потiм троянда поринає у холодну воду, а я ставлю на вогонь чайника. Перш нiж пiти за продуктами для святкової вечерi, хочеться проковтнути мiцного чаю. Збiгавши до кiмнати, Наталка пересвiдчується: Чiп i Дейл ще раз допомогли комусь, а тепер розпочалася тривiальна бiганина Тома i Джерi. Сашко прикипiв до екрана.
— Наталочко…
— Що?
Лише декiлька хвилин тому я був впертим несамовитим самцем, який будь-що прагне спаруватися iз самкою, а тепер… Немов разом iз сiм’ям з мене вилилася геть уся впевненiсть. Ну що я таке, кiнець кiнцем?! Безробiтний на утриманнi жiнки — стидоба, та й годi! Навiть стримувати почуття розучився. Рiзнi “забави” на кшталт сьогоднiшньої вигадую. Щоправда,

читати