Завантажити

князю: “Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати”. Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче. “Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав”. Пішли ми вп'ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?
Хома
(притворно с сердцем)
Що за напасть така! Відкіля се ви біду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьіходіїт на средину светлицьі, останавліівается и, стьідливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов'яжемо. Прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловців-молодців пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити—і в'яжи ж чим знаєш,— хоч мотузком, коли ще й він є.'
(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьішитые полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)
Сват
Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьіваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьівает на двери.)
Хома
(к Гале)
Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв'язати. Нехай завтра обоє його зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват
Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп'ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.
(Сватьі чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли... Призволяйтесь самі.
(Кланяется.)
(Галя. посматривая на отца робко й стьідливо, подносит к губам й подает свату.)
Сват
(подняв чару)
Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, і багатства, і доброго здоров'я, щоб і внуків
женити, і правнуків дождати...
(Свата прерывает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьі; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)
Гарно колядують наші козаки!
 
КОЛЯДКА
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погибає,
Архангела Гавриїла
В Назарет посилає.
Благовістив в Назареті —
Стала слава у вертепі.
О, прекрасний Вихлієме!
Отверзи врата Едема.
Хома
(к Гале, с сердцем)
Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!
(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)
(Все молчат.)
Хома
(смешавшись)
Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати,
(Молчание продолжается. Галя, ульїбаясь, украдкой поглядьівает на Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип'ю за твоє здоров'я! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
(в бешенстве)
Хто сміє знущаться над моєю дочкою?
Назар
Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?
Хома
Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя
Хіба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собі!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай, стій тут! І тебе обманюють?
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением)
Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш,

читати