Завантажити

тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось?
Галя
Сьогоднії На первий день празника,— на самісіньке різдво?
Хома
Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.
Галя
Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх та й годі!
Хома
А що тобі вона наговорила?
Галя
Каже, буцімто старі... та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.
Хома
Хіба ж не правда? Старий чоловік кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобі як здається?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-твоєму, молодий—краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні уси? Та й тільки ж. Не вік тобі ним любуваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нів. Кому ж се звичайніше? Полковниці..; се я так приміром говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене? О, ні! ні, ніколи на світі!
Хома
Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад,— щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.
Галя
О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.
Хома
А що ж? Хіба він тобі побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повірвлаї
Галя
Я і без божби повірила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту. Добре, що я вже такий—що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого, — що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі! Та що ж в тім? Подумай, що
тоді ти робитимеш?
Галя
Те, що і всі роблять — заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Іди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!
Хома
А старости раз на віку.
Галя
Справді, щоб не помішали... Ще 6 законної речі не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку.
(Уходит.)
Хома
(ходит задумавшись)
Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно моя вдасть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се діло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або — як там ще кажуть — рівніш згладиш, тісніш ляжеш.
Галя
(вбегает в восторге)
Приїхали, приїхали!
Хома
(вздрогнув)
Оце ж як ти мене злякала! Піди у свою кімнаї та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я піду.
(Уходит.)
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечір добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечір, люди добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
Сват
(тихо покашливает)
І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: “Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду”. От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: “Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця—красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете”. Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо

читати