
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
темряві очманілими очима.
Козаки скажено ганяли по Босфору, аж тріскалися їхні весла, а навколо бурунили хвилі важелезні розпечені ядра, та ніщо не брало козацьких одчайдушних голів, мов нечиста сила їх заворожила.
Огледілися — їх п'ятнадцять чайок проти цілого флоту. Єдиний лицарський вихід — проскочити між галерами на шаленому ходу, зі скаженого розгону, щоб ворог і оком змигнути не встиг.
Карпо Недайборщ гарикнув на пів-Босфору: — Повертай назад, та якнайборше! — і п'ятнадцять чорних блискавок, мов пущені одною рукою стріли, дружно рвонули на північ.
На носі біля Карпа витанцьовував Клюсик, виспівуючи швидко-швидко:
«І шумить, і гуде, дрібен дощик іде, а хто ж мене, молодую, та й додому проведе?»
І весла на отамановій чайці били по спіненій воді в такт оцій пісні, і здавалося, що чайка танцює на всі свої тридцять два весла. А за нею мчали інші, справляючи той же танець серед ревища гармат, серед водограїв, піднятих ядрами, серед смерті й солоної води.
Не встигли прокліпатися чи, як казав Клюсик, очапатися капудани на галерах, що загороджували шлях на північ, як чайки з веселим ревом промчали повз них — і подалися в море.
По обидва боки Босфору загомоніли берегові батареї, заплювали в море кам'яними ядрами, але козаки промчали повз усе це.
І от вони нарешті у відкритому морі. А в морі починається шторм. І женуться за ними турецькі галери.
Ну що ж, хай хлопці відпочивають, а Карпо з джурою та стерновим будуть іти під вітром на північ і на північ — додому. От тільки б не розгубити в темряві одне одного.
Вночі шторм розгулявся на повну силу. Величезні хвилі жбурляли невеличку козацьку флотилію на всі боки. Доки можна було, йшли під вітрилами, допомагаючи собі ще й веслами — аби лиш подалі відірватися від турків.
Хвилі скажено перекочувалися через просмолені козацькі суденця; Карпо наказав спустити на воду очеретяні опачини — та й це мало допомагало. Всі промокли, як хлющі, тільки отаманова люлька ще іскрила, та й то лише тому, що зверху на ній була мідна кришечка, яка закривала тютюн од води.
— Живемо! — гукали весело козаки. — Раз отаманова люлька горить, значить усе йде, як треба.
Не видно було ні місяця, ні зір. Усе навколо ревіло й гуло, наче біг із гір величезний табун диких турів.
— Тримайтеся, хлопці, тримайтеся! — ревів своїм басищем Карпо, коли білогрива, мерехтка в темряві хвиля падала на зігнуті козацькі спини. Біля ніг отамана лежало кілька мішків із золотом та самоцвітами — здобич, що її козаки віддадуть скарбникові в Січі, якщо живими добудуться до берега. По стільки ж турецького добра захопили з собою й інші чайки.
Отаман не думав про злото. Воно йому особисто було непотрібне. Воно потрібне було Січі, щоб викуповувати бранців та діставати зброю, потрібне було Київській братській школі, щоб навчити молодь наукам, друкувати розумні книги. В самого отамана не було ані кола, ані двора. Ні жінки, ні дітей, ні рідної хати. Геть усе погинуло ще років двадцять тому під час басурманського нападу. Жінку, казали, забрали в неволю разом з іншими мешканцями села. Кого не забрали — порубали на місці. Село спалили. Село з веселою назвою Півники. Немає Півників. Є згарище, заросле бур'янами.
Мабуть, один тільки Карпо й лишився з тих Півників. Аж почорнів з вічних походів. Неговіркий, метиться ворогам за кров свого роду, за муки свого понищеного села. І визволяє з неволі земляків своїх... От тільки цього разу не поталанило...
«Гай, гай! — думалося йому зараз у ревиську вітру, у громі хвиль. — Гай-гай, який би був люд на нашій землі могутній та численний, якби не оці басурманські розори. Та ще й поляки піддають... Люду більше пропадає, ніж народжується. Мруть від чуми й холери, гинуть від щабель турецьких і татарських, пропадають у неволі на галерах, по гаремах і ще де хоч. Потурчуються, потатарюються, спольщуються... Та й ті, що тікають на Слобожанщину, теж змінюються невпізнанне. Бояться свого царя, та боярів, та князів, та їхніх прислужників, та ще чортзна-кого...»
Хвилею бабахнуло так, що отаман ледве втримався; потяг люльку, а замість диму смоктонув води солоної.
«Тьху ти чорт, таки справді розгулялося — не дай боже! — подумав і криво всміхнувся: чи ж можна ото чорта згадувати вночі, та ще й на морі, та ще й у шторм.
— Тимоше! — раптом гукнув отаман, відчувши лихе. — Клюсику! — щосили гукнув він свого джуру — і не почув у відповідь нічого, крім реву хвиль.
— Тпру! — скажено ревнув Карпо. — Стійте! Де Клюсик?
— Та ось же тільки-но сидів! — промовив найближчий з гребців.
— Передай: де Клюсик?
— Де Клюсик? — загуло в морі.
— Не озивається.
Реве море, свище вітер, тріщать смолисті борти.
— Горни назад! — гукнув Карпо.
— Куди? До турка в зуби? — спитав стерновий.
— А ти що, не хоч? — захлинаючись солоною хвилею й власною люттю, ревнув Недайборщ. — Горни назад!
І
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року