Завантажити

трохи нижча за першу. Вона ж несла великий клунок у лівій руці.
Це були харем-агаси Махмуд, Єлена, султанчук Ях'я та Устя.
Різкий порив вітру притис четвірку до прямовисної стіни.
— Перечекаємо хвилинку, — тоненьким жіночим голоском прокричав Махмуд у вухо Єлени.
Вітер бив просто в лице.
З очей текли сльози, які вітер тут же зривав і припечатував до скелі.
— Уже недалеко, — прокричав харем-агаси і показав у темряву рукою. — Ось там, за поворотом, якраз і буде...
— Хоч би скоріше, — прошепотіла Єлена. Вітер на мить вщух, а потім подув знову, але зі спини. І вони рушили далі.
Устя тримала Ях'ю за руку. Малий слухняно дибав за нею. Йому не казали нічого, але розумний султанчук відчував, що в цю ніч його життя робить якийсь крутий поворот.

Стара болгарка як тільки почула в палаці про те, що вже є новий султан, тут же помчала до свого земляка Махмуда. Вони вирішили: треба рятувати дитину.
— Я нікуди не поїду звідси, — сказала Махмудові Єлена. — Ніхто не посміє вбити мого сина, якому сам батько дав владу. Ось у мене є його лист... Я поїду в Стамбул. Я покажу Мухаммедові власноручно написані султаном слова про те, кому мусить належати влада. Я при всіх скажу, що він — самозванець!
— У ваших словах — найглибша істина, але ж Мухаммед кине вас і вашого сина до згадану 30, де вас уб'ють... Уб'ють, бо кожен новий султан мусить убити своїх братів...
— Я не можу кидати рідну землю.
— Вона для вас така ж рідна, як і для мене, — прошу пробачення, що посмів порівняти свою нікчемну особу з вашою.
— Але це — рідна земля мого Ях'ї.
— Він ще повернеться сюди. Але — султаном. Він візьме владу в свої руки. Проте для цього треба дійти зрілого віку. В Туреччині його буде вбито... Єдиний порятунок — тікати, й негайно... Повірте старому Махмудов!. Він вас ніколи не обманював.

І от вони тікають з Трапезонта.
Ось і берег. Десь там, у морі, стрибає, скаче на хвилях невеликий сандал 31; на ньому капудан-ага32, якому заплачено фантастичну суму золотом, матроси, що теж одержали по доброму гаманові з грішми.
А вітер шаленіє, а вітер звіром налітає з усіх боків!
Що буде, як сандал зірветься з якорів? Його тут же кине на скелі — і тоді прощавай надія на порятунок...
Назустріч із темряви вискочило кілька неясних постатей.
— Скоріше в човен!
Бородатий моряк схопив на руки Єлену і поніс у човен, що скакав на розкипілих хвилях. Махмуд узяв на руки Ях'ю. Устя опинилася в обіймах якогось безбородого і безвусого турка.
Вона теж зразу не хотіла тікати з Трапезонта. Десь тут був її Тодорчик. Але Махмуд сказав:
— Усте, коли Ях'я повернеться назад і стане султаном, він допоможе знайти і врятувати твого сина. А на що ти сподіватимешся, як сидітимеш у Трапезонті? Та й, зрештою ж, ти тікаєш з неволі агарянської, з рабства...
— Душа моя на Україні, а серце тут, біля Тодорчика.
— Ні, ти повинна їхати.
Устя довго плакала, та потім погодилась.
Ях'я цупко тримався за борт широкого незграбного човна, що його кидали хвилі з гребеня на гребінь, мов опуку. І лячно вдивлявся в темну розкипілу безвість...
Потім, через десятки літ, згадуючи цю ніч, Ях'я думатиме, що його доля схожа на отой неповороткий човник, пущений у бунтівне розшаліле море...

ЧАСТИНА ПЕРША

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
у якому йдеться про божу кару, що її зазнала наймогутпіша з наймогутнішизс держав світу...

Яничар Лазіз штовхнув ліктем свого приятеля Селіма й показав пальцем на правий мінарет Айя-Софії:
— Диви!
Селім зупинився й глянув на високу круту баню, що вирізьблювалася, мов намальована, на тлі темно-блакитного, поцяткованого зорями неба.
— Що там таке? — знизав плечима.
— Хмарку бачиш? Он випливає з-за мінарету... На що схожа?
— На дівчину... Ух ти, і справді — мов дівчина-гяурка...
— Ото ж то воно й є...
Справді, з-за мінарету випливала незвичайна хмарка. Точнісінько дівчина в білому, розпроставши, мов крила, руки, на які накинуто прозору білу хустку, плинула в небі. Вона летіла над сонним Стамбулом, наче птаха, а внизу виблискував Золотий Ріг, золотилися під місячним сяєвом серпи над банями Айя-Софії, мечетей Баязида та Сулеймана, підіймали в небо свої гострі зубці громади фортеці-тюрми Єді-куле, роззявляли свої кам'яні пащеки гадюки з верху Зміїної колони, шайтановим пальцем стирчав обеліск Феодосія, привезений ще язичниками з далекого Мисиру...
Селім заворожено стояв посеред вулиці. Яка дивна хмарина... Аллах забороняє зображати людей на папері, на стінах, на камені, на металі... І раптом сам створив отаке зображення на темно-блакитному небі.
Ніч була місячна, ясна, прозора, як юність. Уже давно в Стамбулі та Анатолії буяла весна. На селах та в передмістях столиці простий люд відгуляв хидреллез — язичницьке весняне свято хизира Ілляса 33...

читати