Завантажити

теплом, бентежачи й непокоячи.

Незабаром пароплав увійшов у Чорне море, минув золоті від сонця кримські береги й опинився посеред розбовтаних та гірких азовських вод. На початку квітня «Месопотамія» прибула до Маріуполя.

Маріупольський порт, як завжди о цій порі заповнений турецькими та марокканськими суднами, справив на сестер приємне враження святковим багатоголоссям. Вуличні базари та тісні крамнички повнились якісним дешевим товаром із Малої Азії та Західної Європи, портові будівлі ховали в собі скарби, звезені сюди з усього світу. Тут-таки, в приміщенні вокзального ресторану, сестри Абрамз підписали угоду на проведення концертів духовної музики для робітників металургійних заводів Новоросійської компанії та на шахтах Франко-Російського товариства. Поселились місіонерки в скромному, проте затишному готелі «Цар Давид». За спогадами Сари Абрамз, місцеві промоутери, які загалом чи не вперше мали справу з північноамериканськими неграми, доклали всіх зусиль, аби побут жінок було забезпечено всім необхідним. Сестри відразу ж виявили працьовитість та загальну доброзичливість по відношенню до нової публіки. Вже перші виступи, що відбулись у робітничих клубах при металургійних підприємствах, мали неабиякий успіх та забезпечили сестрам любов і повагу робітників. Місцеві мешканці охоче відвідували концерти хору, сприймаючи заокеанські спірічуелзи з відвертим зацікавленням та ентузіазмом. Самі сестри з подивуванням вивчали тутешні звичаї та церковні практики, що суміщали в собі складові як ортодоксальних християнських течій, так і неканонічних релігій. Химерне поєднання вір та писемних культур, що виникло тут унаслідок щасливого збігу обставин та вдалого розміщення морських торгових портів, стало для сестер Абрамз щедрим джерелом натхнення та музичних імпровізацій. За короткий час Глорія Абрамз створює кілька творів, що ввійшли згодом до золотої скарбниці спірічуелз.

Наприкінці травня сестри переїжджають із Маріуполя до Юзівки. Сара Абрамз пише про це так: «Місто, забудоване одно- та двоповерховими будівлями, вигідно вирізнялось шикарними магазинами, рестораціями, конторами та банками. Першокласні готелі «Велика Британія» та «Гранд-Готель» приваблювали натовпи комерсантів, що прибували сюди переважно з Бельгії та Британії з метою швидкого збагачення. Це був справжній Клондайк для позбавлених перспектив у себе на батьківщині західних комерсантів. Нас поселили в одному з котеджів Новоросійського товариства, в яких жили майстри, інженери та британські спеціалісти компанії. Кінематографи «Колізей» та «Сатурн» вечорами наповнювались яскравою галасливою публікою, що демонструвала нові наряди, привезені сюди з портів Америки та Японії. Робітники, натомість, віддавали перевагу чайним, публічним бібліотеках, баням, а в вихідні – церквам та численним молитовним будинкам. Наші концерти сприймали дружньо, висловлюючи через нас солідарність із робітничим класом Північно-Американських сполучених штатів».

Можна лише припускати, що саме приваблювало східноєвропейських робітників у незвичних негритянських ритмах. Можливо те, що в своїх спірічуелзах, сестри Абрамз теж говорили про життя пролетарських кварталів Америки, про людину праці з її щоденними проблемами та переживаннями. Емоції, про які співали північноамериканські джаз-виконавиці були зрозумілі й близькі для широкої робітничої аудиторії. Популярність сестер зростала, вони стали бажаними гостями профспілкових клубів та недільних богослужінь. Сама методистська церква в їхніх особах виявила неабияких популяризаторів конфесійних ідей, а джаз отримав ще одну переконливу перемогу, цього разу – серед цілком нової та непідготовленої публіки.

Але вже влітку почались проблеми. По-перше, російські анархісти, вичекавши паузу й вийшовши на сестер, виявили бажання отримати передані їм грошові суми. Сестри несподівано відмовились передати революціонерам належні їм кошти. Особливо рішуче виступала проти передачі грошей Марія де лос Мерседес. Саме вона переконала Глорію переховати мішки з американськими доларами на квартирі в одного з хористів місцевої лютеранської церкви. Саме її й вирішили ліквідувати ображені анархісти задля залякування сестер. Тіло Марії було знайдене в складських приміщеннях Новоросійського товариства. Глорія розуміла, що на цьому революціонери не зупиняться. Крім того, про свою вагітність заявила Сара Абрамз, котра вже певний час знаходилась у близьких стосунках із директором місцевих бань. Попри всі рекомендації сестри та церковної адміністрації позбутись небажаної дитини, Сара відмовляється зробити це, і пароплавом того ж таки Російсько-Малоазійського пароплавного товариства повертається до Америки. Четверта з хору, Варвара Керрол, повертається разом із Сарою.

Лишившись сама в чужій країні, Глорія Абрамз оголошує набір нових хористів із місцевих парафіян. Тоді ж вона погоджується передати всі отримані нею в Америці суми представникам анархістських організацій. У визначений час Глорія бере квиток до Ростова, де й мала відбутись

читати