Завантажити

***
Долина зелена.
А море єдине.
І квітка си проси у слова:
«Пусти».
Щоночі приходить збитошна
Дитина.
Не знає, щоя не дитина. І ти
Мені ще не віриш, не вмієш,
Не знаєш
Повірити листю, що тане на дні
Квітучого моря, котрого немає.
То море приходить чомусь навесні.
А хто дочекає, довірить, доплаче
У сонному трюмі казармо тюрми
Коли
Не
Ми?
Ґрайдєскоє,1987.

***
Душевнохворі,
Бо душа подерти
Себе готова у великий сніг
На квіти, небо, подушки,
Відверто
Малою бути коло твоїх ніг
Душевнохворих.
Перед прахом ночі
Зірки у попіл падають.
А ти
Стоїш, німий,
У сірих плитах площі.
А треба
Йти.

***
Не поет, хто забуває…
Леся УКРАЇНКА
- Я люблю писати вірші
Про собак і про народ.
- Пий компот.
- Що..компот? А…
Я люблю…
- По рублю?
- Що?
- За віршик ти береш,
Як талантовито втнеш?
- Та, та де.
То сущий гуїт.
Й не друкують. Але я…
У саду читались вірші
І компотик випивався.
Вже хрущі хрустіли в ріщі
Та поет ще не збирався
Забиратися додому
До свого стола німого.
Богу
Він подобен, коли шкірить
У дзеркала зуби свої,
Що занадто щиро вірять
В казку квітки золотої,
Що росою сушить сутінь
І голосить голим тілом
У траві. Поет чи дурень
Свої вірші неуміло
Меле, молиться і плаче.
А я скачу в гречку ночі.
Дуже, дуже черешневе
Тіло хочу приручити.
А йому залишу душу.
Свою душу. Най любує.
Най усмішечки. Як ружі,
Їй у паузи дарує.
Най цвіте як г(е)ній у морі
Вогняного вишне паду.
Я нап'юся цеї ночі
Золотого винограду.
Без розмови і позлітки
У свічаді молочаю
Я у листі листя квітки
Ніжно переполохаю,
Вже не буду тихим. Чули?
Чули ви, поети лисі,
Восходящі юні попи.
Асонансами цілуйте
П'яні ліхтарі Європи.
Я люблю нездалі рими
І педалі,
І так далі,
Поки хтось не скаже ніжно:
- Пий компот.
От.

***
Це вже Київ. Велемовний Київ.
Фастів залишився за горбом
Незеленим і незнаним. Ниє
Дуже раний жаль за тим вікном,
Де матуша принесе до хати
Віру в тебе в торбі для порад
І научить боже помагати
Всім і всюди. Юний самокат
Перебитий шанцями. Пробитий
Цвиками стежок у ліс очей.
І лице сльозами не умите.
Мама коло вимитих дверей.
Це вже київ. Ще у сумці повно
Книг і віршів, вічних як і ти.
А в душі у тебе біло-чорно.
Це вже Київ. А куди іти?
Самота. І сніг. І холод. Хочеш
У метро сховатися, а там
Все таке поспішне, аж дівоче.
Це вже Київ, хлопче, це вже… крам
Твого слова тут ніщо. Нікому
Ти не треба, як не треба сніг
Серед літа без душі і дому.
Він розтане на губах твоїх.
Все розтане. Все, що надто тано
Продається в переходах. Так
Ти не думав. Бо не вмієш сани
Готувати з літа. Переляк
У вітринах, що твої вітрила
Відбивають на нечистім шклі.
Це вже Київ, хлопче, це вже…
Вкрила
Самота рожеві сни твої.
Заболіла раптом Буковина.
Заболіла? Може й так. Проте
Не для того виривав калину
Щоб тепер ридати навпростець
Через поле далини й паперу
Від базарних руж і сподівань
До вікна і зайчика на дверях.
Це вже Київ, хлопче, чуєш, стань
Виколупай з бруку древній камінь
І пошпур його у бруд вітрин.
Над Дніпром, затіненим мостами,
Покажи їм, що ти за один.
І нехай тобі скажений
Бите шкло шпуряє у лице.
І нехай. Ти мусиш не терпіти,
Бо терпіння душу правди ссе.
Це вже Київ? Ну і що, як Київ?
Вистражданий він твоїм пером.
Ти його своєю кров'ю вмиєш.
Кров'ю,
Перемішаною
Шклом.

***
Нагодували жебрака
Своїм подертим містолітом,
Так ніби дали жменю жита
У розчепірений кулак.
Як миш, тікав Молочний шлях
В бетонні нори літо міста.
Жебрак не вдавиться, як їсти
Буде молочні мозолі.
«Х-о-лопчику, та як ти смів
На доброту – мою! – плювати,
В кишеньку сльози не ховати.
Ти падаєш в моїх очах
На шлях…»
Який? На шлях Молочний?
На вічносвітлонепорочний
Осколок дзеркала весни?
«Осколком літо розітни!» --
Кричить трава
Та я не чую,
Бо опускається рука.
Нагодували
Жебрака.

***
Якщо земля – театр,
То я трамвай,
Що вліз на сцену грати роль бандури.
Ви дали гроші. Слухайте й мовчіть.
Я дзенькаю про козака Голоту,
Про вітер з України і про Київ,
Про рідний Київ у сльозах Тараса.
Електроструни вибивають душу.
Електролюди оскверняють скло.
Я повисаю. Дзенькаю звисока.
Я дзенькаю про себе і про Київ,
Який він гойний, як душа в росі.
Електроструни.
Дзенькаю про тих
Давно забутих чаєнят у каші.
Вони так смашно булькають,
А я
Не вмію смашно дзенькати.
Не знаю.
Зникає струм. І голосу нема,
Коли ти йдеш до мене
По землі,
Як по дошках…


***
Ніхто
Не був
На тому боці.
Там.
Опівночі.
Самий.
В чотири ока з щезником
І тим,
Що з скелі чорної
Виходить.
Бо
Морви люблять падати
В долоні
Двох
Бо манячитись
Лише для сну
Не любить мох.
Бо
Зорі склом
Для двох очей
Чомусь
Стають
Бо
Холоди
Самому спати
Не дають.
На тому боці
Босий едельвейс…

***
Боюся в

читати