Завантажити

краплі меду ночувати.
Вмерти.
Боюся.

***
Тихо
Плачуть яблука в гаю
Тихо
Ми крадемося до нас
Тихо
Мовчимо про те що є
Тихо
Навісніє листопад
Тихо
Вже не вернешся назад!
«Тихо…»

***
Ми зговорилися з тобою
Очами, чистими як ніч,
Що розчинилась над водою,
Щоб не розпалювати свіч,
Не роздивитися падіння,
Не розридатися у сніг
Комусь дурного потрясіння,
Що тане на губах. Застиг
Замилуватися тобою.
Земля везувієм стає
Поволи, ніби ніч з водою
Качкам летіти не дає
У наші очі, наші руки,
У наші губи, сльози. Все
Минеться як не вріже дуба
Та вітер в річку не знесе.
Та що там вітер, ніч і Лета.
Так зболено світаєш ти.
Ми двоє втоптані в планету
Як два незірвані мости,
Ще не розбавлені водою
Розмов розмочливих, як став.
Ми зговорилися з тобою.
А хтось дивився
І
Ридав.

***
«Й Дніпром сміття впадає в Чорне море,
Барвистим писком чмокає човни,
Що губи ласі веслами лохматять.
«Швиня» --сміття шипоче в шибку хвиль.
Усе у нім блищуче до знемоги –
Словечка гіпсі і дівчаток плач
На марлі милих лілій мелодрамних,
І мелодрамна молодість афіш,
Та вірші, вірші, вірші, вірші, вірші…
Дніпрова хвиля хлине до очей,
Дере сміттям, шкрегонче, миє, шкребе.
Розвиднився мені дитинний плач
Її очей, не шкребтаних ніколи
На тому боці в попелі краси.
А ти питаєш, відки сивина…»
До шкарабаньки притулив струну.
Ще губи шипотіли щось. До мене.
Та я вже біг
І
Падав
До
Дніпра.

***
…і журавлями плакати у сни
Найранньої синичної весни
Не хочу без єдиної любові
До бунту нерозтриньканої крові
У казці серед тернів і отар.
«Не муч його. Пусти в безбожжя хмар.
Най видзьобає їхній мур над нами,
Най…»
Не ридай до мене журавлями.

***
Ти прокинешся рано,
Моя люба Оксано,
І збереш із подушки
Поцілунки чужі.
А я буду гибіти
У ромашковім літі
І чекати на тебе
За пожаром межі.
Ти не прийдеш, не вийдеш
Під долоню світанку.
Вже забулась дорога
І забулись слова
Про красу Антлантиди,
Про маленьку Оксанку.
Про подерті пороги,
Де не тонуть слова.
Ромашата самотні
Без твоєї осанни
І самотньо си молять
У прозорість, де ти
Вже не вийдеш сьогодні,
Золота роксолано,
За пихатість стодоли
На багряні мости.
Ти прокинешся рано,
Моя люба Оксано,
Зароситься із вікон
Твій заплаканий сміх.
А ромашкове літо
Буде вчитися вміти
Не чекати на тебе
За пожаром межі.

***
«Так хотів би, друже любий,
В зграї тій он полетіти
Геть від крісла,
Від вікна…» -- шепотіли
Руки юного каліки.
А у небі
Зграя листя
Поспішала
На пожежу,
Несучи в дзьобах студених
Молоко
Із моїх губ.
У Оксанинім волоссі ночували,
Як цілунками були…
ДІАЛОГ
Пускай ты выпита другим,
Но мне осталось…
Сергей ЕСЕНИН
-- А губи випиті не вітром
І вікна вибиті не вдень.
Слова, покривджені, як діти
Деруться в сад моїх пісень,
Ножами пробивають душу
І точать сік у друшляки.
Уб'ю, розвію, передушу
Єдиним порухом руки.
--Любов задушиш? Ружі вельон?
Задушиш рай на дні трави?
Задушиш першу ніч без стелі
І перший ранок без гардин?
- Вона… шепочуть губи кров'ю.
- Одна на цілий світ?
- Ага.
- Розпозичалася любов'ю
- Шляхетно-сонячним вітрам.
- Твоєю, може?
- Я не знаю.
- А як не знаєш, то мовчи.
Чи ти її за любку маєш
На свято маґдалини, чи…
- Кому яке до того діло?
Вона вже випита. І все.
І вже цілунок неуміло
На дно трави не понесе
Обох опівночі прибою
У вирі, в золоті, у сні.
А губи, випиті не з горя,
Рахують дні.
Твої?

***
Оксано.
Ти мене не чуєш.
В чужому ліжку лічиш дні,
Потому сонячно мандруєш
В зіниці ситі і нудні.
Тебе не стане, як не стане
На тебе снігу і краси.
Тебе відносять дельтаплани
Не далі вічної роси.
Перепалиш, перечаруєш
Усяку випещену тлю.
Ну, а по тому…
Я не знаю.
Не хочу знати,
Бо люблю
Тебе…


…І ДНІ, ІДНІ, І ДНІ, ІДНІ…
А сорочками наших душ
Тут драять стіни і підлоги,
А що лишається, беруть
Й мотають нам на наші ноги.
Ідіть, х-о-лопчики, спішіть
Любити віхолу в березах.
І ми ідем у білий світ
Як звірі. Звірі на протезах.
А світ кінчається не там,
Де небо вбите літаками,
А де бетон і кілограм
Чуфану. І листи від мами
Такі нещадні, як протез
Нещадно колошматить слово,
Щоб верещавкав той, що змерз:
«Нема! Краси! нема! любові!»
Нема краси. Нема. Нема.
Нема любові. І не буде.
Допоки ця страшна тюрма
Буде душити наші груди.
Як не додушить, то прийдем
Без сорочок, роззуті, голі.
Вбредем в трояндовий гарем
Й не будем відчувати болю
Не сво…
То буде так давно.
То буде завтра чи не буде.
А поки що ми ходимо,
Як заморочені іуди,
А сорочками
Наших
Душ…

Кунґур, 1987.

***
Ми всі тут однакі, як листя у глині.
Ми всі тут єдині, самі по собі.
Для когось у хмарах купаються маки.
Для мене димлять на зів'ялім гробі.
Іду як по лісі. І правди немає.
Вже літо минає, і злива, як дзер.
Віддав би

читати