Завантажити

українці – це працьовиті, сердечні й доброзичливі люди. До пані Гонорати та її сестри двічі на тиждень приходить прибиральниця-українка, а нянька її онуків приїхала з Житомирщини, де перед тим працювала кухарем у дитячому садку.
А для когось іншого українець – це той же спиртонос, що обвішений грілками зі спиртом та обліплений пачками сигарет перетинає щоденно кордон у тих же Шегинях. Пам‘ятаю, як одного разу їхала рейсовим автобусом «Львів-Перемишль». Перед кордоном в автобусі почався несамовитий рух: чимала група людей, чоловіки й жінки ховали сигарети й спиртне, зовсім не криючись з тим перед іншими пасажирами. При тому вони діловито консультувались з одним із водіїв, мовляв, що і куди можна сховати.
– Дивіться, що робиться... Скажіть, що за часи настали? – задала мені цілком риторичне питання літня жінка, що сиділа поруч.
– Якби людей біда не змусила до цього... – почала було я...
– Та яка там біда! Гляньте на оту бабцю у синій хустці... Вона місцева, з Мостиськ, сусідка мого брата. А отой чолов`яга, що допомагає їй сигарети у штани запихати, це її зять. А поруч онук... Доньки з ними не бачу чомусь... Вона медсестрою працює у лікарні, мабуть на чергуванні. Знаєте, який дім вони нещодавно бабахнули? З колонами, дорогою дахівкою. Великий, наче церква... Вони за день по кілька разів туди-сюди обертаються. Зять навіть з роботи із-за цього звільнився... Уявляєте, скільки вони з цього мають? – стишеним голосом, у якому відчувалась заздрість, шепотіла мені моя випадкова супутниця. І раптом запитала мене:
– А ви сигарети везете? Ні? То візьмете мої? Знаєте, я ж бідна пенсіонерка, мені на ліки треба заробляти...
Ненавиджу, коли людина виключає мислення й живе готовими стереотипами. Та вони, стереотипи, Танечко, таки беруться з життя. Подумай, як може сприймати Україну хтось, хто вперше перетинає її кордон, коли на митниці у Раві-Руський, з новими будинками, ошатними павільйонами, акуратними бордюрами й доглянутою зеленню туалет (зауваж, платний) виглядає, як смердючий дзот з двома захєзаними отворами у підлозі й, як мені видалось, не дуже тверезою тіткою за замацаним склом. Добродійка та бере оплату й видає клієнтам дрібку паперу, який накручує на палець і відриває, відміряючи його, наче дорогоцінні ліки у аптеці. Коли я запитала чому ж папір мокрий, вона відповіла: «Вибачте, він у мене у відро впав...» У відро з чим?! Картинку доповнюють мокрі брудні стіни у павутинні, штучних квітах і з покоцаним дзеркалом ув іржавих плямах. Що тут ще можна додати?
Зате душа моя росте, коли я бачу як на Великдень українці йдуть до церкви. Строї, фантастичні у красі своїй вишиванки, подекуди коралі з бабусиної скрині... Вродливі одухотворені обличчя, радість ув очах... Кожен кошик зі свяченим – витвір мистецтва. Так, наче все оте випадкове, наносне і несправжнє зникло. Щезло, як поганий сон... І тоді мені хочеться вірити, що все краще у цих людей ще попереду і що воно обов‘язково буде... Якщо вони лише цього захочуть, Танечко.




13.

Кривий Ріг – Брюссель – Канари –Прага – Донецьк

@
Люба Ірино!
Сьогодні я у Кривому Розі. Справи/проте і вони і справа, і зліва, і взагалі/ обсіли мене як воші, у погані часи, і як гроші – зараз. Лабораторія в порядку. Ти уявляєш, це незвичайне місто! Труби, які тягнуться з незвідки в нікуди, швидкісний трамвай в тунелях метро, напис на трубі «Коксохімічне кладовище» - і дійсно, це коли всім нам труба, і це справжній людський цвинтар. Цілую. А як ти в Брюсселі?
***
Олеже!
День похмурий, дощовий. Мені здається, що це серце світу, і зараз моє серце стукає в унісон з ним. Ходила по крамницях, відчуваю себе і жінкою, і леді. Леді – бо статки Проекту дають мені можливість відчуття гармонії між моїми примхами і можливостями, а жінкою – тому що відчуваю гідною всього цього. Комфорт – взагалі: це не забаганка, це засіб лише думати лише про справи.
Вчора ознайомилась зі станом справ в OrbitChemicals. Вони «чисті», і згодні допомагати нашим компаньйонам.
А після…ходила по крамницях, придбала чарівне плаття від ZuhairMurad. Чорне, неначе з пір’я. я ж янгол, ти ж знаєш. Неначе «перелетіла» у вісімнадцяте сторіччя з майбутнього, що ми творимо…
***
Irin! Vchora zatrimali menti, prosto laziv po promzoni z fotoaaparatom. pishu z telephona.Yakis obezzyannik.Advokat bude cherez godinu.Zgadav stari chasi….Kiss from me!
***
Oleg! Trimaysya! Taka vzhe dolya fotomaniakiv…Kiss!
****
Ірина! Привіт!
Як ти? Як пелена брюссельських туманів? Взагалі, таким таємничим здається нам наш план, наше майбутнє. Воно манить мене так, як і твоє тіло…
Зранку відпустили. Відкупився. Не хочу думати про це, проте це було варто того. Знайшов запасний шлях, хоча в нашому випадку шляхів відходів нема. Завтра їду поїздом в Київ. Ночую в отелі «Саксагань», не Хілтон, проте краще ніж колись я ночував в холодній квартирі, коли був інженером, або як вчора, на

читати