
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
охоплює тебе непереможно й піднімав в центральну сферу, широку, як баня зоряного неба, як саме творіння. Бічні нави й абсиди відділені від центрального простору шістнадцятьма колонами з зеленого крапчастого мармуру. На одній з них — слід від копита Фатіхового коня високо над підлогою, ще вище, майже на недосяжній височині, слід від руки Завойовника і косий шрам на колоні, як стверджують імами, слід від удару Фатіхової шаблі. Що то за кінь був, що лишив слід від свого копита на мармурі, і що за рука і з якої сталі шабля — чи правда, чи вигадка, хіба не однаково? Може, церква була так завалена трупами, що Фатіх їхав по них мало не попід склепінням, а жорстокий і немилосердний до всього сущого був такий, що рубав навіть камінь? Яке їй тепер до всього того діло?
Поволі йшла по червоному, як кров, безмежному килиму, щулилася боязко від лавин світла, що падали згори з такою силою, ніби заповзялися знищити і все живе в храмі й самий храм, блукала навмання, майже з заплющеними очима, натикалася на могутні чотиригранні стовпи, йшла далі, обходила зелені колони й поставлені в глибині абсид червоні порфірові. Якої барви її спогади? Коли Гасан повернувся після своєї другої подорожі до польського короля, він говорив тільки про барви. Так ніби наслано було на чоловіка. Султанша ждала, що скаже її посланник про перемови з Зигмунтом Августом, а Гасан бурмотів про якісь сапфіри, які міняють свій колір при заході сонця, про діаманти й смарагди, що сяють навіть у темряві, про барву золота і світіння срібла в королівському скарбці.
— До чого це ти? — перебила Гасана Хасекі. Але він уперто повертався до того, як сам каштелян краківський за велінням короля цілий тиждень показував йому замки, обставу, гобелени й клейноти коронні, і справді було там на що поглянути, бачив він усі п'ять золотих королівських корон, яблука, берла, шати коронаційні, трони, безліч хрестів, аксельбантів коштовних, ланцюгів, ношень дорогоцінних, перснів, мечів, щабель, пасів, збруї, шишаків, штурмаків, стилетів, пугіналів, пуклерів, шкатул, тарелів, злотогловів, коберців.
Вона все ж урвала той безглуздий перелік і спитала, чи сказав він королеві все те, що вона веліла.
— Моя султаншо,— сказав Гасан,— король показував мені всі свої скарби.
Вона гнівно змружила очі.
— І все?
— Ваша величність, король убитий горем.
— Горем? Яким? Від чого?
— Вмерла його кохана жона королева Барбара, і світ для нього потьмарився.
— Від чого ж вона вмерла? — тихо спитала Роксолана, в якій ця звістка відбилася болем, так ніби йшлося про її власну смерть. Бо ж так багато спільного було в неї з тою Барбарою Радзівілл, хіба що більше мук і більше величі, сумнівність якої знана тільки їй самій. А Барбара вмерла, власне, й не зазнавши справжньої величі, не маючи для того достатньо часу, бо для всього, виявляється, потрібен час.
— Якась загадкова хвороба. Ніхто й не знає. Хоч злоріки сичать, що вмерла від того, чим грішила. Король не відходив від неї кілька місяців, на руках у нього й померла. Тепер невтішний у своєму горі. Хотів бодай мені дати якусь розраду і ото велів показувати клейноти та добра свої. Ще в нього тепер сила на півночі появилася. Великий князь московський Іван назвався царем і домагається, щоб король визнав за ним той сан, а король затявся. Шлють послів один до одного, борюкаються за те слово, як малі діти, так ніби неоднаково, хто як називається. Важить не назва, а сила. Сила ж у московського царя, кажуть, зродилася така, як грізний вітер,—усе змітає. Шах Тахмасп послав Іванові в дарунок слона, і коли ту тварюку поставили перед троном молодого царя, то цар запрагнув, щоб слон вклонився йому, а слон як стояв, так і стояв. То цар, розпалившись, звелів порубати звірину на дрібненькі кавалки і розкидати навсібіч. Ось тепер королеві й поподумай. З одного боку, султан, а з другого,— цар. А він посередині, та ще й У горі.
Вона не спитала навіть Гасана, чи не заїхав він по дорозі до Рогатина. Кволо махнула йому рукою, відпускаючи, хотіла зостатися наодинці зі спогадами, які зродилися від самого вигляду Гасанового, від його мови, а може, від тих вітрів, які приніс у складках свого одягу. Згадувалося все тільки велике: великі дощі, великі вітри, великі сніги. Тільки спеки, здається, ніколи великої не було в її дитинстві. А ще цілі хмари птаства, журавлі над весняною хатою і лелеки, які прилітали з-під сонця, вибираючи найтепліші дні весни. Гніздилися на хаті в Теребушків. І яке ж те все було болючо-близьке й незабутнє: і клекотнява лелек на хаті в Теребушків, і сині блискавиці ластівок у надвечір'ї, і скрип журавля над колодязем, і золотий пил від череди, що повертається з пасовиська через Львівську браму, і ліниве бомкання дзвонів у церквах Богородиці й Святого духа. Чомусь згадалося ще, як повісився Савка з ринку. Качав у склепах бочки, скільки його й знали, все тягав ті бочки, а тоді взяв і повісився. Від образи. Хазяїн нагримав на нього, обізвав бидлом, і горда душа Савчина не
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року