Завантажити

почесне місце в меджлісі, він заявив: “Насимі безбожник і повинен бути страчений, навіть коли захоче покаятися”. І опитав:
“Чому ж не страчуєте?” Аль-Малікі відповів запитанням: “А ти напишеш вирок власноручно?” Той відповів: “Так”. І негайно написав вирок, з яким тут і ознайомив присутніх. Але вони з ним не погодилися. Аль-Малікі заперечив: “Кадії і богослови не згодні з тобою. Як я можу його стратити тільки на підставі твоїх слів?” Яшбек сказав: “Я його не страчу.. Султан звелів ознайомити його з цією справою. Почекаємо наказу султана”.
Так меджліс розійшовся, а Насимі лишився в темниці. Про справу Насимі доповіли султану Єгипту Муайяду, від якого прийшов наказ ще жорстокіший, ніж очікували судді. Султан звелів зідрати з Насимі шкіру і його тіло виставити на сім днів у Халебі, окрім того, відрубати йому руки й ноги і відіслати Алібеку Ібн Зульгадару і його братові Насруддіну, яких Насимі теж збив з пуття своїми віршами. Так і зроблено. Автор “Кунузаз-захаб” пише, що хоч Насимі був гяуром і боговідступником-муехідом, але, боронь боже, кажуть, що в нього були тонкі вірші.
— Отже, навіть його кати не мали сумніву в його величі?
— В цьому немає сумніву, моя султаншо. Але чи можна вважати його османцем? Він походив з Шемахи. Це азербайджанська земля, і люди, які на ній живуть, називають її “вогняною”, бо там у багатьох місцях з надр пробивається на поверхню вогонь, і ніхто не може сказати, коли це почалося, чому так діється і коли буде цьому кінець. В долинах між гір рясні сади й виноградники, гранатові 'й горіхові гаї, а міста завжди славилися ремісниками такими вмілими, що з ними не могли зрівнятися навіть мудрі вірмени. В тій землі народився незрівнянний Нізамі і ще безліч поетів. Може, народжувалися вони для того, щоб славити багатство й красу своєї землі, а може, щоб плакати над її долею, бо багатство завжди приваблює нападників. Так сталося й з Азербайджаном. У часи Насимі його земля стала здобиччю жорстокого Тімура. Все зламав і понищив володар світу, але дух людський виявився дужчим за силу зброї. Тебрізький поет і філософ Фазлулах Наїмі, мовби заперечуючи Ненависть, яка панує в світі, написав кілька книг про велич людини, серед них книгу любові “Махаббат-наме”, де ставив людину на місце бога. Учні Фазлулаха звали себе хуруфітами.
— Я чула про хуруфітів,— зауважила Роксолана.
— Хуруфітом став і Насимі. Він звався Імадеддіном, а взяв собі ймення Насимі, по-арабськи “душа”, “ніжний вітерець”. Означати мало — чоловік сердечний, душевний. Фазлулаха за наказом Міраншаха, Тімурового сина, було страчено, його учні розійшлися по світу переслідувані. Насимі теж вимушений був .утікати з рідних місць. Багато років, під чужим іменем, вдаючи з себе то погонича верблюдів у каравані, то купця, мандрував він по османських городах, був у Іраку, Сірії, бідував тяжко, не мав притулку й спокою, але скрізь ніс своє слово, яким прославляв людину. В Халебі спостигла його нелюдська смерть, але й умираючи, він уперто повторював: “Аналхагг!” — “Я істина, я бог!”
Багато легенд складено про цього поета. В одній з них, зітканій мовби із сліз, любові й горя, розповідається, ніби Насимі на ранок після страти вийшов живий з усіх семи брам Халеба, з зідраною з нього шкірою в руках, промовляючи: “Дивись на нещасного ашика78: з нього шкіру здирають, а він не пличе!”
— Хіба така мужність не може запалювати османський дух? — спитала султанша.
— Стало вже звичаєм не вимовляти його імені серед правовірних, ваша величність.
— Хіба ніхто з правовірних не захоплювався поезіями Насимі?
— Від них був у захваті великий Алі-Шир Неваї, а незрівнянний Фізулі, якому падишах Сулейман, вступивши в Багдад, дарував берат 79, навіть наважується писати назіре на газелі Насимі. В поезіях самого Насимі зустрічаються імена великих поетів і вчених Сходу — Алі Ібн Сіни, Хагані, Нізамі, Фелекі, Халладж Мансура, Шейха Махмуда Шабустарі, Овхаді Марагінського.
І він знов прочитав вірші:
Я — той, що прямує до висот захмарних, Мій посох там, де сяє зоряна колія. Ти, о розумнику, не блукай у віках. Я суть минулого й майбутнього і його суддя.
— Син Сходу має належати Сходу,— промовила роздумливо султанша.— Хіба не можна змінити звичай, коли він застарів?
— А що скаже великий султан на мою зухвалість? — боязко спитав Лятифі.
— Ви піднесете своє тезкіре мені, а вже я піднесу його падишаху.
Так найбільший єретик ісламу знайшов своє прощення в царстві найвеличнішого з султанів лиш завдяки зусиллям і сміливості слабої жінки, бо жінка ця намагалася служити істині, а хіба ж істина — не бог усіх єретиків?
Тепер, пишучи листи своїй Хуррем з надто затяжного походу проти шаха Тахмаспа, Сулейман щоразу пересипав їх рядками,, які вона легко впізнавала: “З вітром шли пахощі свого волосся щоранку”, “Вітер од пахощів твого волосся став запашним”. І вона теж відповідала йому словами Насимі: “Жадаю зустрічі, о живе джерело, прийди! Не спалюй мене в розлуці,

читати