Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
самовар?
Стара вчителька дала їй кімнату без розкошів, але можна жити. Він повторив: “Можна жити”.
— Не можна, а треба! — вередливо зиркнула вона на нього.
— Треба, треба!
— Вам треба, пане Павле. Вважайте це велінням. Категоричний імператив.
— Чом же тільки мені? І вам, і всім! Всім, всім!
Школа, як усе в Добрянці, була сіра й сувора і зовні й зсередини. Навшпиньках прокралися до кімнатки, щоб не сполохати стареньку вчительку. Наталя зняла муфту, шапочку, розстебнула пальтечко, поглянула привітно на нього: “Розстібайте свою розлітайку-розмахайку. Руки мити можна он там у закутку. Вода в умивальничку, мабуть, зігрілася, бо грубка ж натоплена. Ви любите яку воду — холодну, теплу?”
Поки він несміливо брязкав цюрочкою умивальника, вона стала поряд, тримаючи чистий рушничок.
— Давайте я вам витру. Знаєте як? Кожен палець, ось так. А тепер усю руку, щоб була суха-суха.
— Коли так, — піддаючись їй, сказав він, — тоді дозвольте я поцілую вашу руку.
Вона простягла правицю, але він не взяв.
— Ні, ні, праву всі цілують, а я хочу ліву! І отак-отак, переверніть, я вам поцілую долоньку. Хай це буде моє місце, тут ніхто не цілуватиме.
Вона сміялася і ставала схожою на ясний первоцвіт. А тоді злякалася:
— Ай, а про самовар і забула!
І знов вони ходили і ходили по Добрянці, молоді й чужі для її суворого побуту і вільні-вільні. Тільки від хворощів своїх, мабуть, не могла б ні втекти, ні визволитися, але він забував про свої хворощі при Наталі, вона ж і не згадувала, що приїхала не на практику вчительську, а подихати сосною, щоб зміцнити бодай ті рештки легенів, які ще мала цілі.
Так він і не довідався тоді про її недугу. Бо не сказала.
Чом же не помітив? Чом не відчув?
(Спогад з майбутнього. Через сім років, 27 квітня 1922 року Поет запише в щоденнику: “Удень сон важкий. Перед тим я читав статтю із астрономії. Як може людини не бути? Жахнувся крізь сон. Чи того, що іменно людина вмирає, чи того, що людина ніколи не вмирає. Чи того, нарешті, що людина нічого не варта. Хоч би й не вмирала ніколи, нічого не варта в космосі, якому ніхто ім’я ще й досі не придумав. Це ж ми тільки в своїй атмосфері вмираємо: родимось, тлієм і цвітем. Отаке в мене було почуття (пригадую зараз), почуття днів за два перед тим, як Леонтовича вбито. Тільки тоді я, йдучи по Кузнечній, навіть удень боявся чогось: оглянись та оглянись же! От-от хтось дожене і в спину ножа всадить. Що воно таке діялось?”
А перед цим, 9 березня записалося:
“Чи це в мене інтуїція така? А чого ж тоді я не почув, як Наталка вмерла? Тільки калина висока-висока приснилася, вище од Лаври, і Лавра, і небо, і якийсь сум веселий, неземний. У сни я вірю. Може, не в сни, а в закони марінь...”)
Чому ж не відчув тоді?
Міг би сказати про неї віршами. Коли й не своїми власними, то ось такими;
Як ніжна праосінь, ти йдеш моїми снами,
Мов китиці калин, рожевієш устами.
Очима темними, мов вереснева ніч, “
Округлістю тьмяних алебастрових пліч,
Ти невідступне скрізь з моїми почуттями,
Проміння слів твоїх стоцвітними вогнями,
Стожарами мені горить у далині...
Не любив холодної неокласики. Не міг так сказати. І не хотів.
Вони були заклопотані собою й світом. Але Наталка не забувала про свою мовби учительську практику і чимдуж намагалася, щоб Павло повірив у ту її вигадку. Бо ж вигадано тільки для нього.
Вона вже зазнайомилася, як тут вчаться діти, і вжахнулася! В класі сорок учнів, а на них — три примірники “Родного слова”! Якого ж педагогічного труда і вміння треба, щоб вести урок читання з цими нещасними трьома книжками! А ще ж виявляється, що на Чернігівщині в кожнім повіті вчать по інших книжках. Те, що в однім вважається обов’язковим, в іншому — допоміжне, і навпаки. Там “Наше Родное” Баранова, “Азбука” Бупакова, “Родное слово” Ушинського, “Зорька” Добровольського, “Книга для чтения” Толстого і теж “Книга для чтения” Водовозова, а там зовсім інші книжки: “Книга для чтения” Паульсона, “Книга для чтения” Баранова, “Зернышко” Лубенця, “Малютка” Корора, “Хрестоматия” Польового, “Доброе слово” Дяченка, “Букварь” Андріяшева. Як же можна вчити і як учитися при такому безладі?
Тут хіба що закон божий вчать по тім самім псалтирю, часослову та євангелію та арифметику по Малініну-Буреніну, а все. інше — страх і жах!
Він сміявся з її жахів:
— А чи знаєте ви, що таке гомілетика? Г’омілії — це послання і писання святих отців. Я мав у семінарії по цій гомілетиці трійку. Пан ректор-коректор гримів па мене: “Тичинін, ти куди наміряєшся заїхати на цій своїй мерзенній трійці?” — “На небо, ваше преподобіє, на небо, а тоді спуститись на землю”.
Самовар кипів так заспокійливо, муркотів,
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”