
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
б'є у Христину голову.
Проценко кинувся до неї, ухопив за руку, потяг у свою хату... Двері зачинилися. У кухні стало, як у домовині, темно; тільки сучок світився, та й то недовго: швидко й він згас. Німа та чорна темнота настала усюди, а серед неї глухо, мов з-під землі, чулося тихе шептання, жаркі поцілунки...
Другого дня, уночі, Христя, сидячи на полу, неутішно плакала. Темна темнота буяла кругом неї і огортала її голову ще темнішими думками, їй пригадувався учорашній сон і ще гіршим страховищем ставав перед її очима. Серце її наче хто у жмені здавив, душа несказанно боліла, гіркі сльози заливали очі... Так он к чому те павучище-страховище! Бач, чого той сон навіщував!
Вона не чула, коли з паничевої хати розчинилися двері, вона почула тільки, як його холодні руки черкнулися її теплої шиї.
— Серце, Христино! — замовив він любо та тихо. — Ти плачеш, голубонько? Не плач. Що ж робити, коли так лучилося?.. Зчзєш: щастя — що трясця, кого схоче, того й нападе... Я тебе люблю, ти мене любиш... Хіба ж ми не щасливі з тобою? Та такого щастя тільки раз на віку й запобіжиш! Не плач... Ми щось пригадаємо з тобою утішне та добре... От тобі моя рука, я тебе так не покину. Я люблю тебе, моя голубко!
Мов та квіточка під дощем клоне-схиляе свою голівку, схилилася Христя на його груди й обвилася руками кругом шиї.
— Грицю! моє кохання миле! — зашептала вона. — Один ти мені на світі — і батько, і мати... Я йму віри тобі: я знаю, що ти не покинеш сироти одинокої в світі, не запакостиш мого молодого віку!
І вона покрила його обличчя жаркими поцілунками.
— Угамуйся, моє серце, угамуйся, — почав він. — Знаїшь шо? Діждемо літа, я поїду у губернію, похлопочу собі переводу, візьму і тебе з собою. Тамто ми заживемо тихо та любо! Я навчу тебе грамоти — читати, писати. Це зовсім не так трудно, як думають. І от я приходжу з служби, ти радо стріваєш. Сядемо, пообідаємо; я ляжу спочити, а ти сядеш біля мене почитати яку книжку або газету. Разом довідаємося, їло діється в світі, посудимо й спочинемо. А увечері за чаєм — знову за книжку. Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там — цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаемося, мов свині в барлозі!
— А чому ж тут не можна зробити сього? Чого треба за ним їздити аж у губернію? — спитала вона його.
— Тут? Між сими собаками, а не людьми! Хіба між ними можна як слід жити? Вони почнуть сміятися, гордувати нами, а се — тільки буде полохати наше щастя. Ні, тут, Христе, не можна так прожити, як самому хочеться.
— А чого ж там можна? Хіба там інші люди?
— Інші. Там більше е розумних, книжних людей, що й самі так живуть, як хочуть, і другим дають жити.
— Та й добрі ж ті, видно, люди! От, якби справді нам до їх... — шепче вона, горнучись до його.
— Доберемось! Ще наша доля не вмирала. Потерпіти тільки трохи треба. “Терпіти? — думає Христя. — Та не тільки зиму та весну, а рік, цілий вік буду терпіти, аби біля тебе, аби, мій голубе, з тобою!”
Х
Настало різдво, пішли гулянки. Пани тільки перший день просиділи дома-, а з другого як зарядили — день у день, ніч у ніч у гостях. Тягнуть і Проценка з собою.
Христя нудьгує: буденні дні були їй щасливіші над свято!
— Ти сама не сумуєш, Христино? — спитався він на п'ятий. Христя важко зітхнула.
— Мені аби вам було весело, — сумно одказала.
Йому жаль її стало. Пистина Іванівна гукнула до його з кухні і в той вечір:
— А нуте, збирайтеся! Ходімо.
— Ні, я не піду. Щось мені недужиться сьогодні. Буду дома сидіти, — одказав він, відхиливши двері.
Пистина Іванівна прикро подивилася на його, потім перевела погляд на Христю. Христі здалося, що вона наче на обличчя перемінилася — зблідла. Оже нічого не сказала, забрала дітей і пішла. Щастя Христі: тепер вони зосталися удвох на всі хати!
— Будемо пити чай укупі. Хоч раз побачу, як ми будемо жити колись, — сказав він.
У трьох водах мила Христя свої руки і все ще сердилася, що вони у неї не такі білі та чисті, як їй хотілося. Чай посідали пити у столовій, де завжди пани п'ють; він по один бік столу, вона напроти його.
Боже! яка вона щаслива! Уперше зроду вона чує рівною себе з ним, близькою до його. Як навісна, вона кидається то до чайника, чи не поспів ще чай, то стакани перемиває, бо на денці щось чорніє таке. Серце в неї так б'ється, руки тремтять; а він дивиться на неї та сміється: і те, мов, не так, і друге.
— Та це ж уперше... Це ж уперше ще! — соромлячись, одказує вона. — Привикну — буду, як і справжня господиня.
— Побачимо, побачимо!
Тільки що Христя налила два стакани чаю, як почула, що кухонними две^ рима щось стукнуло. Вона так і обмерла.
— Прийшов хтось... Невже пани? — її переляканий погляд несамовито бігав по хаті, по дверях.
— А хоч і вони? Чого ж ти лякаєшся? — заспокоює він. — Скажеш: чай наливала.
Вона схопилася і мерщій
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»