Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

Ївга його на собі оженила та через тиждень після вінчання і дитину привела.
— Це молода? — здивувалася Мар'я.
— А що ж, як молода?
— То вона через кожний тиждень буде водити? — регоче Мар'я.
— Та з вашим братом буває...-
— А наше дворище як там? — знову перебила Христя.
— Ваше дворище цвіте. Тепер ти свого дворища і не пізнаєш!
— Як саме? Хто ж там живе?
— Та й старої хати уже нема. Карпо вибудував нову, велику, на дві половини. Жида пустив шинкувати... Перший на селі шинок... Весело так! Христю та звістка, наче цуркою, крутнула за серце.
— Як шинок? Хто ж пустив туди жида?
— Хто? Карпо! Карпо тепер на всю губу пан! А до Одарки так без палиці й не підступай: у парчевих очіпках ходе; нарядиться, напиндючиться, он яка пані!
— Та чи правда сьому? — не йме віри Христя.
— Піди, коли хоч, подивися... У старій, бач, хаті ніхто не хотів жити: так Карпо під шинок найняв. Під шинок вона, бач, була не підхожа, то й нараяв переробити. Тепер такі вавилони двинув — страсть! З одного боку крамниця — пряники, кахвети; з другого — шинок. Прямісінько з улиці заходять!.. У селі гомонять: пішла Карпові у руку Притичина худоба! Після Грицька першим господарем став. Погомонюють у старости вибирати, а то й в самі старшини. Он тепер який Карпо: не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв!
І дивно, і чудно Христі все те. Чи давно вона з села, і от такі переміни скоїлись... Федір оженився, Тимофій оженився, Карпо так розбагатів... О, той Карпо давно був собі на умі! Та яке він право мав хату руйнувати? Хоч би спитався, хоч би на сміх був сказав; я ж йому припоручала як доброму. А він он що... жида пустив, шинок завів... Пекуча згага ухопила Христю за серце. Свирид ще багато дечого розказував про село, про селян, та вона вже не слухала нічого. Жид і шинок стояли у неї і в думці, і перед очима.
— Коли ти вже оженишся? — спитала Мар'я Свирида, як той замовк.
— Молодої чортма!
— А хіба дівчат мало на селі або в городі?
— Якби хоч одна з їх скидалася на тебе, уже кат його бери! Запетлювався б! — заграє Свирид.
— Що я? Я — стара баба! — одказує Мар'я.
— Стара, та багато молодого жару маєш.
— Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! — зітхнувши, одказує Мар'я.
— Небійсь, хоч і попілець, та гарячий! — підступаючи до неї, каже Свирид. — Дивись, яке плече! — і, се промовивши, придавив зверху рукою.
— А щоб тебе так кат опік! — скрикнула Мар'я, ухопившись за плече.
— Дошкулив? — регоче Свирид.
— Ще й регоче, бісів син! — скрикнула Мар'я і кинулася з кулаками на Свирида. Свирид нагнувся, а вона, наче по бочці, бухкотіла кулаками по його спині, тільки гуло.
— Та бий дужче! Бий ще! — регоче Свирид і, випрямившись, як рябець горобця, ухопив Мар'ю на оберемок і притис до себе... Якийсь гарячий струмінь прилив до Мар'їного серця і теплою течією розлився по всьому тілу. Мар'я почула, що в неї обличчя запалало, шия й голова загорілися, а серце, як пташка у клітці, заколотилося. Свирид, як малу дитину, носив її по хаті і на увесь рот реготався.
— Що се ви завели? — почувся голос панії у розчинені з горниць двері. Свирид випустив Мар'ю і зостався ні в сих ні в тих серед хати.
— Та се он він, бісів син! — засоромившись, промовила Мар'я. — Прийшов до Христі... з одного села з нею... приніс їй поклони...
— Та, небійсь, не Христі їх б'є, а тобі! —відказала пані, зачиняючи з” собою двері.
— Бач, єрепудів! Я тобі казала: не гукай! — корила його Мар'я.
— А я знав, що їх там чорт позносив... Нехай вам всячина: ще влопаешся. Де моя шапка? Піду.
— Ти без шапки прийшов, — регоче Мар'я.
— Хіба без шапки? Ні, мов у шапці. — І він окинув бистрим оком хату. Шапка лежала на полу. Мар'я, як кішка, стрибнула, вхопила шапку і кинула її на піч до Христі.
— Не давай! — гукнула вона на ту. — Хай іде без шапки.
— Я без шапки не піду.
— А що ж, тут зостанешся?
— Атож. Ти мене хоч на крайок полу положиш, аби біля себе.
— Зугарний! Лягла б я з таким? — щебече Мар'я.
— А чому ж? Хіба я у бога теля з'їв?
— Може, й з'їв... А бодай тебе! — регоче Мар'я.
— Бач: мені наказув — не кричи, а сама на всю хату регоче... Хай вам! тікати мерщій від гріха. Христе! кинь мені, будь ласка, шапку.
Тільки що Мар'я намірилася крикнути: не кидай! як Христя уже й шпурнула.
— А що, не кинула? — задражнив Свирид Мар'ю, тикаючи на неї шапкою. — Ти думаєш, усі такі, як ти? У мене Христя — он що! — і він цмокнув свої два пальці.
— Уже коли б на мене, я б не оддала нізащо.
— То ж ти... Прощавайте!
— Іди к бісу!
— Ти хоч би провела, — повернувся з сіней Свирид.
— Собак боїшся?
— Боюся.
Мар'я вийшла за Свиридом. Видко, далеко вона його проводила, що не швидко вернулася і вся змочена, як хлющ.

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери