Завантажити

умiють такi сiтки виплiтати - i на перепелiв, i на рибу, i на метелики!) - так сiтка, нiби найнiжнiше вирiзування, що Ганна собi ним сорочки мережить, - вона вже у дiда в кошику лежить, а бiля кошика стоїть клiтка, сiткою напнута.
У ту клiтку дiд упiйманого перепела пускатимуть, i не пруттям клiтка заплетена, а напнута сiткою, щоб як битиметься в клiтцi впiйманий перепел, так щоб вiн собi об пруття голiвки не побив.
Сильно дуже стрибають у клiтцi впiйманi перепели, на волю хочуть вирватись, i до кровi розбивають собi голiвки об тверде пруття. А вiд сiтки вони тiльки одскакують, i нiчого їм не робиться.
- Драстуйте, дiдусю! - хекаєте ви.
- Здоров, здоров! - кажуть дiд Махтей.
- Пiдемо, дiдусю? - боязко запитуєте ви, i так вам хочеться аж у самiсiньку душу дiдусевi вскочити. - Пiдемо? Ох, i патьпадьомкали, як з татком з сiножатi їхав! Штук сто! От патьпадьомкали!
- Патьпадьомкали, кажеш?
- Ой, дiдусю! I досi аж у вухах лящить!
- Лящить, кажеш?
- Ох, i лящить! Штук сто!
- Сто, кажеш?
- А мо' й цiла копа?
- Копа, кажеш? А що бiльше - чи копа, чи ^ сто?
- Копа, дiдусю, бiльша! Копа, як яєць, то повнiсiнький кошик!
- А як сто?
- А як сто... Як сто? То то, мабуть, як яєць, то
тiльки на яєчню.
- Iч як! Дуже багато патьпадьомкали? У клiтку не
влiзуть!
Так ми не всiх ловитимемо!
- Ага! Ну, тодi, мабуть, пiдемо. А я думав, що цiлу копу треба ловити, та й злякався! А як можна не всiх, тодi пiдемо!
Ну, тут уже такий iде вистриб, що Бровко починає й собi стрибати, i вже ви на сiнi бiля хлiва верхи на Бровковi сидите й того Бровка лоскочете.
- Не пустуй, - кажуть дiд, - бо ще вкусить!
- Не вкусить! - ляскаєте ви й перекидом летите разом з Бровком iз сiна на спориш.
- Ну, збирайся, пiдемо! - кидають дiд.
- А ви, дiдусю, оте, що "сюр-сюр", узяли?
- Взяв!
- А дайте я сюркну! Один тiльки раз!
- Ходiм, ходiм! Потiм сюркнеш!
Пiшли...
Ну, ще раз:
"Вечiр.
Нiч..."
Власне кажучи, вечiр уже минув, i вже сама нiч!
Я не буду нi в кого запитувати, що таке українська нiч, бо ще сто з гаком лiт тому Микола Васильович Гоголь запитував усiх:
- "Знаете ли вы украинскую ночь?!" I тут же з сумом дорiкав усiм:
- "Нет, вы не знаете украинской ночи!"
Так це ж було бiльш як сто тому лiт!
А за цi сто з гаком лiт, я гадаю, ви вже придивилися i знаєте, що воно таке за українська нiч!
Так що, по-моєму, пояснювати зайве.
Якби тепер я йшов тої ночi з дiдом Махтеєм перепели ловити, я б обов'язково дивився на дiда й думав:
- Та не викручуйтесь, дiдусю, не викручуйтесь, бо спiває у вас душа, їй-бо, спiває:
Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай...
- А як ваша, дiдусю, душа цiєї пiснi проспiває, ви трохи замислитеся, тяженько про себе зiтхнете, а потiм знову в душi вашiй, дiдусю, зривається:
Мiсяченьку блiдолиций,
За хмару краще б ти сховавсь,
Не свiти, бо вже немає
Тiєї, з котрою кохавсь...
Та не про те менi тої ночi думалось, не про те гадалось! Найголовнiше, що мене цiкавило:
- Чи ж патьпадьомкають? I чи цiла копа патьпадьомкає?
Тiльки-но вийшли за село поза старою грушею, що над шляхом стоїть, звернули на межу, аж ось один:
- Пать-падьом!
- Пать-падьом!
За ним другий, а там iще, й ще, й ще!
- Ага, дiдусю, чуєте?
- Чую!
- А копа буде?
- Двi коли!
- Аж двi? Ого!..
Проходимо далеко, далеко межею. Аж за могилу. А праворуч i лiворуч стiна озимої пшеницi. А на межi ромашки, i молочай, i чебрець, i дзвоники...
Тут уже дiд Махтей зупиняються, витягають з кошика сiтку.
- Держи, - кажуть.
Я держу з одного боку сiтку, а дiд Махтей її розгортають, розпрямляють.
- Занось!
От ми з дiдом заносимо сiтку й напинаємо її на пшеничнi колоски бiля самої межi.
Дiд тодi витягають манок i починають:
- Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр!
Тихо. Дiдусь iзнову:
- Сюр-сюр! Сюр-сюр!
Аж ось лiворуч, мов молотком:
- Пать-падьом!
- Сюр-сюр!
- Пать-падьом!
І на кожне дiдове "сюр-сюр" - все ближче, все ближче нервове "пать-падьом".
Уже чути й пожадливо-пристрасне:
- Ха-вав! Ха-вав!
А за ним одразу й бойове:
- Пать-падьом!
Ось-ось уже близенько вiн! Уже чути, як шелестить пшениця, уже його "ха-вав" i "пать-падьом" нiби бiля самiсiнького вашого вуха!
- Ха-вав!
Вiн уже пiд сiткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить вiн голiвкою сюди й туди, як на нiжки спинається, шукаючи чарiвну спокусницю!
- Ха-вав!
Дiд Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця.
- Ха-вав!
Дiд Махтей раптом б'ють у долонi i встають. Переляканий коханець зривається, б'є головою в сiтку й заплутується.
-Ага, парубче, - посмiхається дiд Махтей, виплутуючи сiренького переляканого птаха з сiтки. - А будеш до чужих молодиць,

читати