Завантажити

неї вже згадував. Мiй приятель хотiв був подарувати менi ту голову з страшними рогами:
- Забери, - каже, - будь ласка! Трофей же який!
- А чого, - питаю, - ти сам не пишаєшся з такого трофею?
- Та куди ж я його приткну? У передпокої - в хату не ввiйдеш, в кабiнетi - теж нема де повернутися! Сама тобi голова! Забери, будь ласка, я доплачу!
1946


ДРОХВА
Як пiдете ви з хутора на гору, отуди, де колись стояв млин-вiтряк, а потiм звернете на межу, помiж пшеницями, та спуститесь тою межею трохи нiби в дiл - на шлях, що простягся з хутора В'язового до церкви, що в нiй на Покрову храм бував, так ви собi i йдiть тим шляхом далi. Минете церкву, а потiм Куликами, Куликами (це куток на селi, де всi Кулики живуть) аж за мiстечко вийдете. Вийшли ви за мiстечко й прямуйте далi. Перша дорога, праворуч, буде на Тернiвщину, а друга - далi, на Шенгерiївку.
Нi на Тернiвщину, нi на Шенгерiївку ви не звертайте, а все прямо, все прямо йдiть! Минете Халдеївщину, а там уже швидко й Дуб'яги будуть.
Од вашого хутора до Дуб'ягiв буде не бiльше, мабуть, як кiлометрiв iз вiсiм.
Щоб не сумно вам було йти, ви б могли проказувати, iдучи межею помiж пшеницями:
По ниве прохожу я узкою межой,
Поросшей кашкою и цепкой лебедой!
Так ви ж не вмiєте ще такого проказувати, бо вам iще тiльки сiм рокiв...
Проказувати ви таке вмiтимете тiльки через два роки, коли Марiя Андрiївна, старенька-старенька вчителька, яка, коли надворi i весна, i сонце, - так i тодi вона в теплу хустку кутається, бо вже вона старенька, i все, бiдна, кахикає, - навчить вас.
Так тiльки через два роки вона вам скаже:
- Оцi два рядочки, дiтки, ви менi на завтра щоб напам'ять вивчили! Оцi:
По ниве прохожу я узкою межой,
Поросшей кашкою и цепкой лебедой!
- От ви їх i вивчiть напам'ять! Усе вам тут зрозумiло? А хто знає, що тако "цепкая"?
- Я знаю, - пiдносите ви руку, всю в чорнилi.
- Ну, скажи!
- "Цепкая"... То є цiпок, так це - патериця, вродi як хлопець, вiн, а "цепкая" так це - патериця-дiвчинка, вродi як вона...
Марiя Андрiївна смiється i вiд смiху ще дужче кахикає:
- Нi, не те, не те, - каже вона, - "цепкая" це така, що дуже чiпляється!
- Чiпка, значить? - вигукуєте ви з усiма в хорi.
- Ну да, чiпка! Так "чiпка" це буде по-нашому, а "цепкая" - це по-росiйському! Розумiєте?
- Ага! - знову хором.
А на другий день ви вже впевнено проказуєте Марiї' Андрiївнi:
По нивi проходжу я вузькою межою,
Поросшей кашкою й чiпкою лободою.
- Та не "чiпкою", а "цепкой"!
- А я забув, що так треба! Так я вдруге!
- Ну, ну!
- Поросшей кашкою i...
Тут ви зупиняєтесь, думаєте трохи, потiм у думцi самi собi кажете "Ага!" й з притиском переможно кидаєте:
- I чiпкою лободою!
Марiя Андрiївна, посмiхаючись, лагiдно махає рукою:
- Сiдай!
Де тепер могилка лагiдної-лагiдної Марiї Андрiївни? Уклонився б я могилцi її, бо вона ж, було, навчить нас "О" писати: "Бублик, бублик, дiтки, пишiть! Кругленький! Оце й буде "О"! - а потiм розглядає зошити:
- Ой, хороший хлопець! Яке "О" гарне написав! I руки не дуже в чорнилi! На ось тобi - цукерка!
Хай би на її могилцi навеснi, як бузок розпускається,. хай би весь час соловейко тьохкав!

Так виходить, значить, що про "кашку" й про "цеп-кую лебеду" ви, йдучи межею помiж пшеницями, ще проказувати не вмiєте, бо ще не навчились.
Так ви волошки рвiть... Та васильки, та дзвоники, та конюшину, та ромашку! Цiлий великий-великий снiп ви тих квiтiв нарвете, а потiм березкою його зв'яжiть i несiть!
А як iще вам сумно, тодi ловiть на колосках жучка-кузьку. Вловили - й за пазуху. А як уже назбираєте кузьок аж пiвпазухи, вони там лазять, шелестять i лоскочуть вас, лоскочуть.
Вам не сумно тодi буде i ви, пiдстрибуючи, аж на Дуб'ягах опинитесь!
А на Дуб'ягах куркуль живе, що з глечика горiлку п'є.
Приходите, а в садку за столом куркулi два сидять та горiлку з глечика п'ють.
А потiм, як нап'ються, то й крикнуть:
- Даниле! Запрягай Жолудя й Горiлку в гарбу, та щоб повнiсiнька гарба сiна була! На дрохви поїдемо! А ти з нами поїдеш? - питає мене куркуль.
- Поїду, - несмiливо кажу я.
- От i добре! На гарбi сидiтимеш, конi поганятимеш! Добре?
- Добре!
- От i гаразд!
А я й питаю вусатого дядька:
- Дядьку! А що воно таке за дрохви?
- Хiба не чув?
- Не чув!
- Птиця така велика, як двi гуски вкупi! Степова! В степу плодиться! Полохлива!
- Ага!
От на гарбi й поїхали! Повна гарба сiна, та ще кругом i бур'яном обтикана! Я спереду сиджу, конi поганяю, рушницi на сiнi лежать, кошик з глечиками та з харчами.
А дядьки лежать горiлиць на гарбi й намагаються спiвати:
Вилiтали орли з-за крутої гори...
Але дотягали вони тiльки до "крутої", а на "круту гору" видертись нiяк їм не щастило, вони з "крутої" зсовувались на початок, звiдки знову "вилiтали орли".
Так усю

читати