Завантажити

загонщикiв.
Бо вiн звiр хитрий, - вiн знає, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немає.
Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякає й, смiючись, побiжить далi.
Було таке й з нами на полюваннi кабанiв, було, було! Брехати не буду - було!
Пiдняли загонщики в очеретi на болотi кiлька диких свиней i кабанiв.
Пiшли вони на охотникiв.
Почулося там бах, там бах!
Виткнувся на них i один чималенький, так пудiв на десять, вепр.
Чи там у нього стрiляли, чи не стрiляли, я вже не скажу, бо дехто з охотникiв, щоб виднiше було, сидiв на грушi, а тiльки ж вiн крутонувся й помчав на загонщикiв.
На всьому скаку пiдбiг до одного парубчака-загонщика, той i "рятуйте, хто в бога вiрує!" не встиг пролящати, як вiн його тиць рилом у пуп! Перекинув, перестрибнув через нього, хрокнув, загигикав i помчав далi.
Пiдбiгли ми всi до того парубчака: стоїть блiдий-блIдий, губи бiлi й трусяться, i нiчого бiльше вимовити не може, тiльки:
- Хрокнуло й побiгло! Хрокнуло й побiгло!
Нарештi трохи опам'ятався.
Ми до нього:
- Ну, що, - дуже злякався?
- Злякався, тiльки не зовсiм до кiнця злякався! Можна дужче злякатися! - промовив вiн i подавсь у кущi.
Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними.

Убили ви дикого кабана.
I отодi настає найтяжчий момент полювання диких свиней.
Це - коли вже зберуться на дикого кабана до вас приятелi i вам треба переконати їх, що це iменно кабан не простий, а дикий.
Ви їм розказуєте про ваше полювання, не пропускаючи найдрiбнiших деталей: i як збиралися ви на охоту, i як їхали, i як доїхали, як до болота чи до лiсу дiйшли, де стали, скiльки було загонщикiв, як кабан вискочив, як ви не розгубилися, як бахнули, як вiн ткнувся рилом у землю, а потiм знову встав i побiг, а ви його вдруге...
В процесi розповiдi ви й свiдкiв називаєте i розплющену кулю калiбра вашої рушницi показуєте...
Ну, всi докази за те, що ви власноручно вбили дикого кабана.
I бачите, що нiщо не допомагає: їдять i хвалять кабана, а не вас!
I ви прекрасно знаєте, що, йдучи додому, вони, похитуючись, будуть реготатися:
- Дикий кабан! Найшов дурних! А, до речi, почiм свинина тепер?
Отакi люди!
Невдячнi люди!
З'їли цiлого кабана, випили геть чисто все, до того випили, що на ранок хазяйка iстерично верещить:
- Ну, яка це дендя (хазяйка трохи знала по-англiйськи) пiвлiтри карасини випила? Ну, гостi?! Щоб ти менi бiльше диких кабанiв не стрiляв!
А вони, приятелi, iдуть ситi й п'янi додому та ще й насмiхаються!
Нехорошо!
1946


ГАГАРА
Одного разу вiдпочивали ми кумпанiєю пiсля ранкової зорьки й пiдраховували, скiльки хто з нас не знайшов битої смертельно качки.
П'ятеро нас було дуже досвiдчених охотникiв-влучакiв, дуже цiлких стрiльцiв, що ото:
- Ану, пiдкинь картуза! Ану, пiдкинь! Побачиш, як я стрiляю, та до того ж побачиш як у мене ружжо б'є! Пiдкинь!
Картуза нiхто не наважувався пiдкидати, бо картуза шкода, а пляшки ставляли.
Правди нема куди дiти, - ставляли!
Що ставляли, то ставляли...
Найцiлкiший iз нас отой що:
- Та що менi картуз?! П'ятака пiдкинь! Пiр'я з твого п'ятака посиплеться!
Так оцей, найцiлкiший, у чвертку на п'ятдесят крокiв промазав.
Та це так, мiж iншим, бо всi ж мисливцi знають, що нiколи на охотi нiхто в порожнi (порожнi, порожнi пляшки! Не вповнi! Нi!) пляшки не стрiляє, такого звичаю в охотникiв не було, нема й не буде! Боже борони! Та й де тi пляшки на охотi вiзьмуться?
Так що те, що ми оту чвертку за мiшень поставили, то просто випадок, може, єдиний за всю iсторiю охоти.
Так... Пiдраховували ми, значить, хто скiльки з нас не знайшов битої смертельно качки...
Якось так трапилося, що пiдiйшли ми пiсля ранкової зорьки до ожереду, i нi в кого з нас не було нi пера, нi пуху.
В таких випадках ми ж знаємо, що всi охотники це роблять: пiдраховують незнайденi качки.
Така вже в них традицiя.
Кожний iз нас не знайшов щонайменше п'ять-шiсть крижнiв, штук по троє чирят та по однiй широко-носцi...
Всi ж на одному озерi полювали, тому й випадки були подiбнi один до одного:
- Вдарив, знаєте, - ну, вона грудкою на землю i недалечко й упала! Шукав-шукав, шукав-шукав - нема! Трава густа, висока! Нiчого не зробиш! Собаки нема! Якби був собачка - був би оце я i з пером, i з пухом! Та ще з яким! Нi одного промаху! Ех!
i так кожний.
Ну, посумували, позiтхали, та що поробиш. Єсть iще ж вечiрня зорька, може ж, вона щасливiша буде.
Лежимо пiд ожередом, розмовляємо.
Хтось iз нас, - не знаю вже з якого приводу, - згадав, як вiн колись гагару стрiляв.
Дiдок один, - хто й зна звiдкiля вiн до нашої кумпанiї прибився, - i собi встряв у розмову:
- Стрiляв, - каже, - i я колись гагару! Стрiляв,

читати