
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
вільно говорив по-російському.
— Правду каже радянський товариш, що тоті підприємства з нас жили витягували. Було таке, витягували. Але всіх не витягли, ще й для нас залишилось. — Юнак весело подивився на Хому. — І сажі наковтались доволі, то є правда. Але віднині кажемо: достатечнєі Хазяї фірми, пани акціонери, повтікали геть, аби доживати віку десь по закордонних віллах. Отже, все це має стати людовим. Все то буде конфісковано. Все Че-скословенско віднинг є господар тотим. заводам!
«Так, так, — задумався Хома, — виходить, недарма їх оце гасили, обпікаючись, робітники, недарма чехи в претензії до панів американців за їхні запізнілі бомби!»
— Вони й на фронті понад усе ставлять свій бізнес, — похмуро вкинув хтось з гурту робітників.
Хома не розумів слова «бізнес», але й не став розпитувати чехів, що то за звір. Краще він згодом запитає про це свого замполіта. Бо зараз Хома таки почуван себе досить прикро, вислуховуючи стримані скарги робітників. Вперше йому, пащекуватому подолякові, забракло слова для відповіді. Адже він, як солдат, хотів би 'взяти на себе всю відповідальність за вчинки союзних військ, а цієї відповідальності йому зараз чомусь не хотілося брати. Однак і гудити американців йому теж не дозволяв свій гонор чесного союзника. Але саме тут, біля цих розгромлених палаючих заводів, Хома вперше серйозно насторожився, намагаючись збагнути не зовсім зрозумілі йому дії «літаючих фортець».
«То як же з вами бути? — вагався він, оглядаючи з коня робітників. — Що вам на все це сказати?»
— Ми розберемось, — нарешті пообіцяв він, маючи на увазі насамперед себе та Воронцова, і сердито пришпорив коня.
...Хома наздогнав майора Воронцова уже за містом, коли полк, прогримівши крізь вируючий тисячоголосий гомін центральних майданів, сяйнувши серпами підків крізь бурю музики та квітів, знову згонився в асфальтовану заміську дорогу. Ліси та узвишшя, як живі, розступалися перед полком, а дорога, залита сонцем, сама стелилася-розгорталася в далечінь.
Майор, їдучи узбіччям шосе, читав на ходу листа. Згорбившись у сідлі, поринувши думками в написане, він був мало схожий в цей момент на суворого, офіціального командира. Прижмуркувато водив очима по рядках, час від часу хмурячись або посміхаючись до написаного. Це була якась зовсім особлива посмішка, ніжно-привітна, майже пестлива, «без агітації», як визначив її Хома. Майорові, видно, було вже нелегко розбирати дрібний почерк, і Хома співчутливо подумав, що коли б це відбувалося десь дома, за столом, то Воронцов, певне, озброївся б надійними окулярами, перш ніж взятися ла. читання.
— Як там поживає ваша дружина, товаришу гвардії майор? — запитав Хома, поштиво козирнувши. — Бригадир не зобиджає? Дає соломи на хату?
— В нас там соломи нема, товаришу Хаєцький, — посміхнувся Воронцов, дбайливо згортаючи листа. — В нас тайга кругом на сотні верст... Та це й не від дружини, до речі. Син пише.
— А-а, син... Це той, що в армії?
— Той... Коля... Найстарший мій.
— На якому він зараз?
— На Першому Українському. Був під Берліном, а зараз, треба думати, вже в Берліні, коли, звичайно-живий, — глухо вимовив майор останнє слово. — Вже ротою танків командував...
Хаєцькому було якось дивно відчувати, що поруч нього їде не просто Герой Радянського Союзу з майорською зіркою в погоні, а що це їде літній собі чоловік, батько, який уже має дорослого сина і турбується ним так само, як і решта людей. Більше того, як і решта людей, він навіть буває беззахисним, вразливим, потребуючим пильної підтримки. Хіба не беззахисний він зараз, коли доля його сина залежить десь, може, тільки від випадкового влучання чи промаху ворожого артилериста? Чим може він зараз відбитися від хмари тривожних дум, що обступили його? Чим може він у ці хвилини допомогти самому собі так, як він допомагав кожній людині в полку.
— Не турбуйтесь, товаришу гвардії майор, не дуже переживайте, — соромливо втішав Хома замполіта. — Все буде в порядку з вашим сином... Броню наших танків нелегко взяти.
Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно кліпаючи рудими віями до сонця. Потім рвучко обернувся до Хаєцького:
— Нелегко, кажете, взяти? Не проб'є, кажете? — жваво, охоче радився він, немов зустрівши несподівану підтримку. — Але, зрештою, це вірно. Як-не-як, а вони все-таки в машинах, не те що ми, гола піхота, цариця полів!..
— Живий, живий буде, товаришу замполіт, — ще рішучіше запевнив Хома.
Воронцов наблизився до нього, притишив голос:
— Я, знаєте, теж так вважаю... Адже півроку провоював — щасливо, а тут якихось кілька днів, та й крапка.
Він прояснів, випростався в сідлі і знову став дивно схожий на того міцного, зібраного Воронцова, якого Хома звик повсякденно бачити в полку.
Вони саме їхали на горбик, попустивши повіддя, давши спітнілим коням волю. Проте копі не хотіли скористатись таким потуранням і поспішали вперед добровільно, самі намагаючись швидше здолати крутизну і вибратись на рівне.
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року