Завантажити

сіллю

між твоєю відсутністю
й останнім із моїх бажань
пелюшки сліпучої тиші
куди мене було завито
ти повільно вичавлюєш фарби
на простирадло
Тетянко
останні барви з цього останнього світу
ти чуєш
Тетянко — ті ластівки
що прилітають по нас
кожного дня
спрозореніші...
біліші...



АНЕСТЕЗІЙНЕ-2

ходив Бог по горі
сіяв маку дворі
Божа Мати маки жала
Прозерпіна молотила
а ти
добрий святий Миколаю
скинь зі свого високого раю
гранатове зерня —
хай би рожденна
моленна раба Божа Тетяна
забула все що кохала
щоб по стерні ступала
і посміхалась...
я ж бо вода
що тече
до нього
крізь нього
ВІД НЬОГО —
тут мені й край
раю поріг
слову замок
Амінь.

АНЕСТЕЗІЙНЕ- 3

бути з тобою не розкіш
а засіб пересування
між двома точками на площині
часу
якщо вже БУТИ — то разом…
а їй рученьки заручено
(край крученьки)
а їй ніженьки засніжено
(край доріженьки)
а їй губоньки погублено
(ЙОЙ!)
хто дасть ім'я тому що залишилося?


тільки ТИ — самотній чоловік
що палить біля вікна
і порожнину його очей
поволі заповнює ніч.


****


А другого дня від п»ятниці, 13-го, у Києві виступав
сер Пол Макартні. Було мокро і жовто...

Такий він – шабат макартні, тройзільна злива
Висю в небесі венеційським зайцем,
Якби ще з децлину світла – була б, напевне, щаслива.

А так – висю на балконі, останнє бліде проступання
крізь хмар жовтизну
ловлю і складаю
в діряві кишені
протертих джинсів
ловлю і складаю
ловлю і складаю...
В чеканні на стюардесу Мішель,
Годо, Дубровського,
чи на крайняк,
трамвая,

– у мутній водичці усі
Маші ше не жонаті, всі зайці сірі–
нехай приплине,
саджа у свою горбату гондолу,
тіпа, спасає...

(Жовта Янцзи колихає і зносить човник Мазая)

А сепія світла невпинно і невблаганно
змивається, опливає, і все що лишилося –
кистеперою Цар-Дівицею
на гуртовому фото Союзу рибалок
кривити розпачливо рота –
під вигуки «чіііз», і здається, навіть усміхатись,
махаючи мамі
і всьо приймати
коли
останні залишки дня
синдромом набутого дефіциту електрики
котяться горлом
лоскотно
й
неалкогольно...

А я висю на балконі зайцем,
плюшевим Одином,
така зворушливо-мокра,
мов крейзі крейсер Варяг - і так само
нескорена
пливу по лиману Лук’янівки
отримавши – ось вам – веслом по морді
гостинчика від мазая
і
єдине, що залишається
це попросити
сера пола маккартні
зіграти «Мішель» (із запізненням на десять років)
- і нехай потім
хоч лапи повідривають
Він знає, за що...

Отаке воно, моє кохане місто!



РЕАНІМАЦІЙНЕ. СЕРПЕНЬ

Майже осінь любові. Тепло і сухо. Сутінь.
Жорсткі волохаті майорці мов тільця у цуценят.
Вчитуюся спиною в його сторожку присутність:
знову війна? — і знову
я не вернусь назад. — Чого тобі треба?
— Миру, — тихо пливе над травою.
Мовчки торкає місця, де лівому бути ребру;
— Тільки тому що ти
завжди будеш зі мною,
тільки тому — і я
ніколи вже не помру...

****


освоєння простору-часу.
вдих — шестикрилий вир
орд херувимських — знов
блазень золоченорогий —
вересень
весен сліпих
скороминущий син
серце моє загубив
у листі долонь незнайомих


****

благословення неба
нині над нами
благословення безодні
осінь
у вересні тіні стають вовками
шляхами прийдешнього снігу
низько стелиться сонце
чи знав коли-небудь
що в тебе очі — безсяйні
як довга дорога додому
крізь сутінь?..
і тиша
й це безголосе зачудування...

****
повторне освоєння простору
плоті прозорої в крик —
щоб душам беззбройно
споглянути власну тотожність
землі доторкнутися яблук
у росяній сині садів
ставати землею — словам
а відтак
полювати за мною.



РЕАНІМАЦІЙНЕ. ЖОВТЕНЬ

...насінина кульбаби для пальця тягар заважкий
та не здійметься пучка в іконному благословінні
в цім нема більше сенсу — останній забрали вовки
під калиновий міст і вписали у книгу каміння

...витікає у вирій димами кульбабковий рай
я ловлю парашут для якого занадто легенька
І хіба з головою обвалиться з пліч ця гора
пресвятої бездомності осінь в намоклих легенях

...ми напевно вовки — хто ж іще забреде на цей міст
чи скоріше вже листя — бо нас вічно зносить докупи
я читаю тебе як строкато розписаний лист
щоб зігріть пересохлі і трохи потріскані губи.


****

стернею неголених щік
босі руки тікали від жару очей –
не втекли
опливали воском
по віях
по рибах

читати