Завантажити

наречена
ДОЩ
сорок тисяч могил ти відкрив для мене
вибрала Сену
ДОЩ
допоки ти витікаєш допоки я сяю
наша приреченість на існування
обчислюється тільки снами –

– ПРИЙДІТЕ!
– ВДИВЛЯЙТЕСЬ!

ДОЩ
проіржавілі відра судин наповнює Часом
свідомість моя — окраєць п'яти хлібин –

– ПРИЙДІТЕ!
– ВЖИВАЙТЕ!

ДОЩ
Голос розлуки якому не треба слів
Слово іще не приборкуване губами
ДОЩ
під мостом Мірабо моя набубнявіла тінь
у сіті попалась рибалкам –

– ПРИЙДІТЕ!
– ВПІЗНАЙТЕ!

АЛЕ ДОЩ
хто як не ти
серед неба простелить мости
райдужних ряден смугастих
ДОЩ
тільки ти один взуєш мокрі мої сліди
в черевички червоні — ген
отам понад хмарами...
ДОЩ –

– ПРИЙДІТЕ!
– ВКЛОНЯЙТЕСЬ!


РЕАНІМАЦІЙНЕ. БЕРЕЗЕНЬ (перша декада)

Це весна — зазвичай,
нефіксований вид деформації серця,
полювання на себе — за правилом,
до якого не встигли придумати гри.
Ти прокинешся рано сьогодні —
так рано
що вгледиш міграцію зілля од самого денця
шару магми — до верхніх кордонів земної кори,
бо-ВЕСНА.
Хоч брунькам ще шукати для них заброньоване місце,
ще свята дифтерія ні блудних жінок, ні котиць не бере,
я прокинуся рано.
Хай ранок сполоханим зайцем з-під ніг мені бризне —
щоб почути, як кров твоя ходить в артеріях сонних дерев.
ЦЕ— ВЕСНА! —
амнезія всього, що було дотепер. І воскресне
тільки пам'ять про нас в тому місці, де
птахів вінчають крильми,
ми прокинемось рано —
вже завтра
в кублі із прийдешнього листя
щоб зустріти подвоєне серце
розкритими навпіл грудьми.

****

Тихий шепіт війнув
лівим крилом
дверей –
забагато сонця
розпусти
собі
половину клубка...
і нехай він собі
непоспіхом клубочиться
котиться
і нехай він
усім навколо радісно
весниться
і бігають за котами
мої думки
у коротких шортиках
і лак, зараза, не сохне, а мені пора,
я спізнююся....
і
лишень сонце клубком маячить –
усе попереду
і лишень веснянки в кишенях
і всьо пучком, і я ше не зовсім усе й прогавила,
а воно все собі
розмотується
розмотується
забувши,
що захід зовсім не там
наплювавши
на
будь-які
правила...

****

Так вчиняється літо – з одверстої рани снігів,
З тіста білих отар, що линяють на хворе – й на листя,
Із води, що набухне, мов кров, і пускається всіх берегів,
З берегів, що втікають крізь землю – потойбіч зійтися.

В цім одвічнім дурдомі де в сон залітають граки,
Й голуби алкашам перехещують душі в канаві,
Прагне тіло не ласки – а першої в світі руки,
Що простягує дощ воскресаючим в святості травам.


БЕРЕЗЕНЬ

хлопчик із ногами пророка
глушить лозиною рибу поміж камінням

застиглі рибини
ліниво пливуть попід сонцем
із животами мов більма
на березі снігу піна

і все так святково блищить
і міниться ніжно-рожево —
бані церковні
губи масні
склянки
калюжні люстерка

глухо валять дерева
і чути соку волання
крізь пошматовані вени —
НУ ТО З ВЕСНОЮ, МАЛЯТА!



РЕАНІМАЦІЙНЕ. КВІТЕНЬ

Цей дощ відмиває гріхи, вірогідно, із тілом?
— Всім руки на голову. Струнко. Обличчям
тулись до стіни! —
Й потоки нещадно мажорної гами розділять
на воду — і душі усе, що нахабно назвалось людьми…

Нас прийме асфальт, наче воїнів — лоно шинелі,
нас прощено з першим декретом, щоб з другим —
побачити в снах.
а дощ, мов заблуканий голос од віолончелі
проходить крізь тебе крізь мене – туди
де Господь мій і Бах.

КОЛИСКОВА БУЗКУ


тут сплять архангели і бджоли
скипає зореквіт, мов лава
тут світ, розсипаний на долі,
синкретизується у травах

тут душі квітів поять сонце
і сонця доторки, мов цвяхи
тут не ікони — лиш віконця
із відображеннями птахів

тут хмарочоси й зиккурати
пливуть із небуття в непам'ять
і шовк бузку ледь прикриває
закоханих з губами ламїй

тут все злилося воєдино
в лілових забаганках тону
бо Всесвіт то ладдя, що плине
із ламентації — в канцону.



АНЕСТЕЗІЙНЕ
Тетянці Легкодух-Ганжі

між снами та відсутністю бажань
мінне поле суїцидальних намірів
поклади мене на музику
поклади
полий бензином —
я ж бо дерево
Тетянко
я тільки безноге дерево
ампутованого кохання
між черствою молитвою
й каменем у тебе за пазухою
порожнина надії
порожнина
тремтливе чекання
твоя нервова система
Тетянко
вкрита слюдою луски
від надмірних больових подразнень
між твоїми лопатками
рана
співуча неначе скрипка
я тільки крила кохання
Тетянко
видерті крила —
поклади мене на долоні
поклади
і посип мене

читати