Завантажити

передньої стінки,
колись обкладені кахлями.
Коли люди були рибами, казав тобі брат,
Вони запливали сюди і никались тихо-тихо,
І велетенські плавучі уроди тицялись у кахлі
Велетенськими писками, гучно й сердито ревіли,
але не могли їх дістати.
Брат знав багато.
Він казав –
з тих плавучих уродів
За мільйони років потому
Стались корови. Вони й досі ревуть.

У тітки – корови, і до Прилук якось не тягне.

2.

Ти років за два підеш до школи і знаєш,
що це – звичайні автозупинки,
порожні автозупинки серед порожніх полів,
біля яких жодного разу ніхто не ставав.
Ніхто не чекав ні на кого.
Та й кого можна чекати –
коли кругом поле.
Поле, паркани, -
і Пам’ятники Мертвим Білочкам.
Це наймоторошніше,
що ти бачиш на шляху до тітки в Прилуки.
Маленькі надгробки,
З причепленими паперовими квітками,
Віночками, так само, маленькими,
вигорілими й злинялими,
із невеличкими зірочками або хрестиками нагорі,
з мініатюрними портретиками
які навіть на швидкості твого автобуса-стрибунця
розрізнити геть неможливо –
та й кому може спасти на думку
заглядати в обличчя Мертвим Білочкам?!
Вони зринають обабіч дороги зненацька,
із кожною поїздкою їх стає дедалі
більше,
більше і
більше!…

Йоли! – кажеш ти –
Це найгірша лайка твого дитинства –
Йоли!
Білочки – схоже, найсмертніші на землі створіння,
Вони розмножуються смертю,
вони її розгризають, наче горіх,
вони пригощають смертю своїх нових сусідів –
ну, тих, з відносно новими віночками
й пам’ятниками обабіч старої дороги.
Мостять підземні кубла,
Вкладають своїх діток
з кістяними тонким хвостами
Розказують їм
Земляні казочки…
Йоли!

їх треба занести куди-небудь,
усіх, що лишилися, білочок –
і більше не випускати.
Хоча звідки у полі білочки?
І чому вони мруть так часто?

Ти не питала про це у брата –
Здогадуючись з висоти своїх чотирьох
з половиною років,
що і його теорія про те,
що з тиранозаврів сталися гуси,
Не зовсім правдива.

У тітки були гуси, і ти не любила Прилук.

3.

Але тамтешній цвинтар,
З надгробками нормального розміру і
кучерявим блискучим барвінком,
де лежали нормальні звичайні люди –
бабуся Ганя, її родичі і сусіди,
стояв запахущий любисток, і синій люпин,
червоніли суниці, ходили мурашки,
літали бджоли,
інколи паслися коні.
Тут годували цукерками, печивом
і ковбасою.
І сонце, коли довго дивитись на нього крізь
гострі ясно-зелені стебла,
стікало ласкавим і теплим через закриті повіки,
сонце пахло травою.
Тут класно було гратися в жмурки з сестрою Ганею,
її малими сусідами,
Бабуся Ганя добра, але старенька,
вона лежить унизу, а просто Ганя – оно вона,
топче іриски серед зелених горбочків.
І ніякої смерті нема –
Бо ж тут так зелено й весело.

І тільки Пам’ятники Мертвим Білочкам -
у порожніх полях
на порожніх авто зупинках,
Мертвим Білочкам,
Яких стає все більше…

Ма, а давай іще трішки погостюєм
у тітки в Прилуках?


Русалії (денниця)

Ти мариш не шовком струминним, а теплим пахучим сіном,
Повіки стуливши плавно, мов створки глибинних скойок,
Та риба минулого - снула, і слабо штиняє тліном,
Замулені рани не ниють, далекі мов зорі – зойки…

Вона ж - ластовинна спочатку, а далі темна і тьмава
Ось, знаю, проїде потяг – й вона за хвостом зімкнеться.
Опустиш туди яку-небудь руку, для прикладу праву.
А витягнеш – шуйцю, оту, що поближче до серця.

Бо це лиш - вода, рівнобіжно-примхлива у трьох своїх станах,
Та радше не льоду-пари, а мабуть, Отця і Сина -
І б’ють поїзди затонулі в серце твоє хвостами
Лоскоче повітря зябра, луска огорта коліна.



Русалії (нічне)

Сутінкові часи минають і все – привіт
Віття повітря обтяжене тарою слів
Тепла вода не гнеться – хіба що вишити пліт
Не заважай тому хто програє у крем’яхи світ
Не переходь цей брід
Не переймай цих дів

- виплинь-виплинь сердушко
із води
до іншого бережка
доведи

Як не засліпнуть небкові? – з тіста-бо із пісків
З парафіяльних вогників з волглої лободи
Із пелюсток під ребрами втрачених берегів
Той хто його утримає – той його й відпустив
Мій паперовий вдих -
Твій прямовисний спів

- дві ріці дві зіроньки
не велять
із місяцем-звіриком
танцювать

Але відстань це коло-змій а іще – болить
І Прекрасний Георгій косу кладе на плече
Тепла вода не гнеться – не переходь цей брід…

Серце іржавий цвях місяця зуб магніт
Водорость срібна душа
Пальці мина
мина
тече…

МЕСА-БАРКАРОЛА

Паулю Целанові

ДОЩ
сорок тисяч сестер у тебе
я

читати