Завантажити

Зупинюся на березі – жовта вода

Закохає в стоглибисько нурту.

Не кусав я пізна́ння гіркого плода,

Бо невіра моя ще була молода,

Я плекав її, чорну і люту.

Над мочаром завісою сніг нависав

Та дощів’я копичилось мрячно.

Пізнання́ я гіркого плода не кусав –

Я вовчицю стуманену сумніву ссав

І було мені холодно й лячно.

І тремтіли вуста, і лилося на діл,

І лизали з трави вовченята.

І на вітрові сльози робились тверді,

Я пролиску очей, наче сонцю, радів

І не знав, що здобутки – це втрати.

читати