Завантажити

Щойно ввійшла, він затис її між кухнею та кімнатою. Гарно затис - умів:

– То що, сьогодні?

– Одскоч!

– Та чо – мамка на зміні, га? Як обіцяв – сотенна з мене – капустою!

– Одскоч – по яйцях дам!

– Вже не сховаєшся, вже я подбав… так що давай, рибко…

Вітчим давно до неї клеївся, шморгаючи поліпами в носі. Іра люто боронилася та мамі не казала нічого, в мами серце – як розхвилюється… Добре, що медсестрою в поліклініці – хіба раз уже рятували… Спокушав доларами, хвалився, що заникав од мами, а Ірі ж зараз лише давай, молода – і на ганчір´я й на косметику…

– Що ти її глядиш – дівки з розумом живуть на це. Однаково даси якомусь однокурснику прищакуватому, й задурно! А я тобі підкидатиму, подруги заздритимуть, ніхто не взнає… га?

– Одскоч…

Злився, та все паляндрував околяса, наче кінь – далеко не відходив, то Іра завше була насторожі. На два козирі тиснув – моральний та матеріальний:

– Тобі що, дівчата не розказували, існуєш, наче в середньовіччі! Та зараз кожна спонсора завела й живе на широку губу! А я чим тобі… Вдома – й шукати не тре… і гігієна, знову ж таки… У спокої, бо принесеш із вулиці… ще добре, як безневинний тріпак… Ти доглянута будеш, і я на сторону не косуватиму – все в сім´ю. А в мене є, ти знаєш… то мамка не знає, а ти ж… Не зобижатиму, ти знаєш… я ж для своїх… Мамка несвіжа вже, ще гляди, кину – як будете тоді? А в неї серце – куди такий стрес? То що?

Ненавиділа його, ненавиділа себе, що мамі не розказувала, ненавиділа маму, що знайшла такого. Ненавиділа подруг, що спонсорів позаводили, що з розумом жили – доглянуті… Не всі звісно, та знав вітчим, що казав, чим переконував…

– Прищакуватому даси – ще залетиш – воно тобі тре? А зо мною ж усе чики-чики, я ж тобі не прищакуватий… Я ж не салага – бачу, що ти ще не того, пуп´яночок… мені видно. То ось сотенна тобі за прем´єру, та й тоді не зобижатиму, сотенна в місяць тобі як? Сотенну де візьмеш?

Томка, як почула, аж прогрузла:

– Бери, дурна! Я, мені якби він моргнув… А може мені до ньо… сотенна, що не кажи…

І Томку ненавиділа…

Випручувалася, вживала контрзаходів:

– Чого це він розказує мені, що вдягати? Сама знаю і скажи йому…

– Що ти, що ти Ірочко, – намучившись із татом, мама вітчима боготворила. – Що ти, його треба слухати – годувальник, хазяїн наш…

Обрізані нею крила шелестіли, падаючи долі…

Тато був типовим хазяйновитим алкашом. Такий, що більше спивається, то більше сунуть до нього знайомі та сусіди: то холодильник не морозить, то лампочка не світить, і всяк із могоричем. Мама по знайомству на лікування прилаштовувала. Хіба раз – та зривався… Розлучилася, коли "білочку" підхопив. А Іру він любив… Вже недужий замків понаставляв по квартирі – все за ним зайці з автоматами ганялися. Іра за тими замками від вітчима крилася. Чіпляється, то вона – клац, і зачинилась. Тоді вітчим почав боротьбу з замками. Спершу переконав маму, що треба зняти замка з кухні – люди сміятимуться, подумають, що харч запирають. Мама погодилася (Іри вдома не було). Зиркнув тоді на неї переможцем і недаремно. Наступним здався замок на дверях вітальні, тоді – їхньої кімнати. Іра відчувала, як звужується навколо неї кільце. Мимохіть відкрила, що слово "звужуватися" від "вуж"…

– Не сховаєшся…

Останній бастіон впав. Кинувшись до своєї кімнати, виявила, що від замка на дверях залишився лише слід.

– Скотина!

Вбігла, підперла ручку стільцем, по той бік чувся поблажливий регіт господаря…

Сотенна, кажеш? А чи не дешево? Спонсор, кажеш?

Увімкнула комп´ютер, швидко знайшла потрібний сайт. Ось: "продам… продам… продам"… Зареєструвалася, пальці дражливо забігали клавіатурою: "Продам незайманість. Терміново. Ціна: 5000 доларів" Виклацала номер свого телефону, тоді відгукнулася на його регіт своїм…

Квітень 2011

читати