Завантажити

З перепалених струн,

З ексгумованих трун,

З безголосих отар щільнострижених рун;

З того давнього, димного, дивного плину,

Коли босою став я на ню, мов Перун,

Я не плакав, не плакав од захвату й щему…

Просто сипала мжа,

А чи дощ без ножа

Мене локшив на млу,

Бо не зналися ще ми.

З перепалених струн

Я сотав муліне,

Вишивав, та виходило більше хрестами.

Металевими, синіми, з вкрадених труб…

Журавлі над криницями – цямрини в зруб,

Майже хрестиком, ледве жар-птиці, як в мами…

З безголосих отар

Безволосих вождів

Витиналися тім’я, плескаті, мов брук,

Скліли взори крізь грані стаканів;

І гладкий яничар

„Вон с дорогі!” кричав,

Куцокрилий орел все співав – верещав

Між сідниць, провідниць і канканів.

І мені шепотіло: ти теж заспівай!

Ти ж хотів і не чутимеш болю.

Не боліло. Все ‘дно

Спочував: скоро дно.

Біль мій виболів, вибілів, виспів.

Я знеболів давно,

Ваша пісня гівно…

Зачекай, ти не чув іще приспів!

Юрми в’ярмлених лун

З ексгумованих трун,

Прогумованих душ

Непроникних – не руш!

І калинові спалахи в померку, в поросі.

Скропить кров’ю льодистою із-під чобіт…

Я знеболений вже, зневагомлений вже,

Як руна,

Як луна,

Як струна,

Як пір’їна!..

Мерлий вітер, сльота,

Рясти, весни, літа…

Я до смерті кохаю тебе,

Україна!

читати