Завантажити

У курені злочинних винарів

Сиділи тихо, тільки псина вила

Десь оддалік, та капав сік з чавила

І чадно лій у черепку горів.

І в тім чаді усяк ховав позір,

Але не йшов – таки ж чекали Сина,

А в чорноті все вила клята псина

Та все рясніло в небі жовтих зір.

І бородатий ватаг скалив зуб,

Та грів жало ножа собі в долоні,

Й щілини віч його були червоні,

Й вузли плечей міцні були мов дуб.

Й нікого шашіль сумніву не гриз –

Вони праві бо від землі і рала.

Хіба ж було, щоб чернь у пана вкрала?

То все пани штовхають чернь униз.

На їх зап´ястях жили мов лоза,

А глек вина – розрадник і порадник.

Вони вже сто разів цей виноградник

Відпрацювали в потові й сльозах!

А прийде що – безвусе, молоде.

Воно саме собі не знає ради,

А ще гляди, почне давать поради,

Дурне – на глум та сміх межи людей.

Тож правда їх – нещадна і гірка.

Життя важке і шкір на зайду зуби.

Тому нагору, а тому – до згуби,

І не тремтить у ватага рука.

Але ж чомусь мовчали всі мов ті

Тяжкі й ковзкі для гніту каменюки,

Й хоча з-під брів було не видно муки,

Не знать було й утіхи в цім гурті.

І він прийшов – юнак ясний чолом,

Ані меча при нім нема, ні списа,

Й до ватага ступив, старого лиса,

Й долоню простягнув тому: – Шолом!

І той підвівся і несамохіть

Спітнілу руку об холошу витер,

А іншою жало у шмат завите

Ховав позаду, між своїх лахміть.

І то була нікчемна суєта,

І ватаг ізмалів ураз на мізер,

І бачили те всі й свою мармизу

Всяк в чорноту вечірню одвертав.

І проводир злочинних винарів

Озлився вкрай з оказії такої

Й не знаючи, що діяти, рукою

Махнув: - Ходім - смердить у цій норі!

І вийшли в ніч, а ті, що в курені,

Лишилися, сиділи наче бранці,

Та темним зором ґніт у череп´янці

Ловили мов світанкові вогні.

І кожен думав, що дарма, дарма

Впряглись вони в ці вбійницькі турботи,

І що до біса зранку їм роботи,

І що спасіння їм уже нема.

І відхилив запону й увійшов

До куреня, й дихнув нерівно ватаг,

І тінь його зашпорталась горбата,

І витер землю він із підошов.

Стояв над ними зморений, слабий,

І затріщав каганчик о ту пору,

І підвели сердеги очі вгору,

І очі ті волали: - Не убий!

Листопад 2013

читати