Завантажити

Не дозволь мені вмерти, коли
Б не вмирали ми і не жили,
Б нажилися ми хоч би й ущерть,
Місяць повний із´ївся на чверть,
Не дозволь мені вмерти, бо смерть…

Я ж не їв, я ж не жив, я ж до сліз
Ліз би вгору, і в нору б, і ліз
Би я в терня, бо терня – дурня,
Тільки сте́рня та сте́рня… Стерня
Цілий вік, мовби віко, тяжкий…
А комусь же не сте́рні – стежки,
А комусь же все брашна – не дерть,
Не дозволь мені вмерти, бо смерть…

Золотий соловейко сидів
На черешні, та то – за дідів,
Аж настала година судів –
Сад дідичий зчорнів і зрудів.
Спів дівичий змалів і знімів…
Чом же світ не кричав, не гримів?

Не дозволь мені встати й піти…
Закричи, зупини хоч би ти.
Хай би сад ізчорнів та зрудів,
Хай скінчився би світ – я б зрадів –
Надто втомлива ця коловерть.
Не дозволь мені вмерти, бо смерть

читати