Завантажити

Прийшли надвечір… Хмарились багрянки,

Немов кривавий парус гнав корсар.

Рипіли шви новенької шкірянки

Коли махнув рукою комісар:

„Давай… Тягни! Все ’дно немає бога!

Є тільки контра й плач німих ротів!

Голодному Поволжжю допомога

Поплине з риззя, дзвонів та хрестів!“

Оклади рвали з ликів без провини,

Одчайно дзвін скородив рубом дах,

Безплотні серефими й херувими

Ховалися сполохано в кутах.

А люд мовчав… Стояли, наче вмерлі,

Немов зійшлись на похорон села;

Неначе знали, що в червонім жерлі

Згорять не тільки душі, а й тіла.

За тим пішли… А церква з пащі ночі

Німотно мріла в зоряних свічках.

Немовби совість подрана до клоччя,

Або чиясь зґвалтована дочка…

Здіймалась тінь голодної примари,

Московський вітер лютився й свистів.

Над чорним світом слались чорні хмари

І чорна галка клякла на хресті…

читати