Завантажити

заплямовували нічну сорочку, жінка пригадала, як багато років тому, покохавши, вийшла заміж – за високого красеня.
«Це з ним ми пірнали у морські хвилі – з розбігу…»
Ось тоді й збагнула: той, кого вона все життя йменувала дядечком, насправді ніякий їй не дядько!
«А хто ж він – мій розумний Z?..»
Засумувала мати. Накрилась ковдрою і так пролежала три дні.
А потім встала, рішуче взяла віник і змела скло, що його колись залишив на підлозі її маленький хтось – той, котрий якогось дня розтовк посеред кімнати трилітрового слоїка.
Зсипавши бите скло у смітник, поклала до сумки рушника, вступила гумові капці – і пішла… на море.

Тієї зими сніг уперто лежав на полях, але наприкінці лютого крига на річці рішуче скресла.
травень, 2012 р.

читати