
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Дядько й раніше переймався думкою про безсмертя, а після випадку із дзеркалом став ще більше над тим розмірковувати. Інколи домислювався до того, що й зовсім переставав тремтіти від невизначеності. Подекуди ж, навпаки, зненацька впадав у відчай і достеменно не відав тоді, що має робити.
– Що, мамо?.. – за інерцією шукав поради.
Мати ж, дитячим мовчанням, наче водою, віднедавна наповнивши рота, відповідала дедалі рідше. Зате в її погляді з’явився той благосний вогник, яким винагороджено всіх без винятку дітей, тоді як дорослі, поволі тьмяніючи, зазвичай його втрачають.
І дядькові стукнуло сорок років. Тобто йому виповнилося сорок років, але, спостерігаючи, як матуся кроїть важелезними ножицями одяг для пластмасової ляльки, подумав саме так: «Стукнуло»…
Роззирнувся.
На кухні – один кран і чотири стіни. У ванні – білизна, таргани бігають. На дворі – оксамитові дерева, які чомусь нагадують про парадоксальність людського мислення. У небі, над верховіттям дерев – опукле, наче яєчний жовток, сонце.
«Одна підлога під ногами, одна стеля над головою: печать вічності й швидкоплинності. Ми живемо, і всесильна цивілізація втягує нас у морок свого сяйливого трясовиння. А згори неквапно насуває гігантське колесо – з білого очисного вогню: так опускається карета…»
– Бери, чоловіче Z, сопілку і грай – більше тобі нічого не зостається, але й цього достатньо… Тож ніколи не забувай дякувати!
Тільки торкнувся сопілки, як щемлива музика (ніби в живу плоть увігнали цвяха!) не оминула дядькового слуху, а поетичні ноти на цілком прозаїчний манер встромили йому ножа у чутливе серце – і вже за мить дядько Z був дядьком навиворіт: невідь-чому в нього розпочався напад блювоти.
– Проїдь по нас своїми колесами! – благав, притулившись коліньми до підлоги. Благав стиха, щоб не перелякати маму. – Проїдь, прошу! Ти ж маєш карету!..
(Людям, котрі живуть, уперто не помічаючи плину десятиліть, інколи ввижаються воістину архаїчні засоби пересування.)
…Дядько обтер губи, змахнув з чола краплини поту. Поставив біля себе відро з водою, намочив ганчірку, ретельно змив підлогу. Зиркнув у куток кімнати, де мати, сидячи на ліжку, зосереджено одягала в сукенку свою ляльку.
«Не потривожив…»
Сів на стілець. Небо за вікном здалося йому схожим на колоду маминих карт. Намагаючись якось зібрати себе до купи, дядько спробував увібгати у свою зневоднену душу знані з дитинства червоні та чорні масті. Згадав давнього метелика… На споді кишені намацав льодяника.
Гукнув:
– Мамо…
У відповідь – ні пари з уст.
Здогадався: «На дворі – зима: мороз. Мама обмотує ляльку вовняними нитками».
Уночі дядькові вогнем пекло в грудях.
Лівою рукою чоловік тримався за серце, правою – намагався торкнутися мерехтливої рибини, яку бачив перед собою.
Риба плямкала губами, випускаючи назовні густий фабричний чад.
Валідол повільно розчинявся під дядьковим язиком.
Кілька днів двері на двір не прочинялися.
Кілька днів дядькові снився один і той самий сон…
Він, маленький дядечко Z, – у парку, на гойдалці. Тримається з усіх сил, аби не опинитися в осінньому небі, але чиясь міцна рука штовхає гойдалку щораз вище – впере-е-ед, наза-а-ад. І з кожним новим махом дядечко дедалі виразніше уявляє себе пташкою – жовтогрудою синичкою. Уявляючи, думає: «Опинитись у небі – не лячно, а падати у вогонь… незвично».
Під гойдалкою й справді палахкотить багаття. А високий незнайомець, чиї руки розгойдують металеві ланцюжки над дядьковою головою, курить безперестанку, не виймаючи цигарку з рота.
«Попіл – безпечний, а от сірник, пожбурений в опале листя, може спричинити пожежу…» – аналізує маленький Z.
Він боїться.
Тоді приходить мама і каже, що так на вогонь реагують діти, а дорослі знають: смерті не треба боятися.
Оклигавши, дядько вибрався на вулицю і йому серед сніжних кучугур привиділися суцвіття конвалій на зелених стебельцях. Дядько взяв у жменю трохи снігу, розім’яв.
«Узимку замість квітів – сніг. Узимку пам’ять шарудить під ногами – вчорашнім листям, завтрашніми пуп’янками… Забруднені вуста – чисті вуста. Земні птахи висять на шовковій нитці, космічні звірі ходять на глиняних ногах у пошуках щасливих днів. Усюди сніг і вода, вода і сніг…»
Повернуся у квартиру. Лампа горіла під стелею: світло.
«Роззуюсь і взуття пожбурю у білий колір коридору, аби чорні черевики щезли в ньому так, як коли б їх хтось, зв’язавши шнурками, закинув собі на плече і подався геть – назавжди, за горизонт».
Дядько Z був музикантом – з хрестиком на шиї, з сопілкою в руці. Тополі не заступали йому неба, а небо завжди лежало під ногами – життям і смертю. Життя і смерть – улюблені дядькові слова, хоча він розумівся і на інших: дирижабль, пір’я, дюраль. Дядько Z був ще й романтиком – безкомпромісним, вичерпним у любові до своїх зневагомлених уподобань.
– Мамо, – зайшов у кімнату. – Все, що я нині
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року