Завантажити

перейменовував свій город так часто, що вже й не знаю, звідки я.
— А мене запишіть у партію. Такий-то.
— Записую.
— І мене запишіть. Пишіть, що вмер геройською смертю, більшовиком.
_ Всі ми хлопче, тут більшовики. І всі вмремо. Кажи, якщо вже хочеш, щось таке просте, житейське. Може, маєш гріх який чи особливу заслугу. Чим одрізнявся ти од нашого народу.
— Пишіть: великому Сталіну слава. Сержант Горобець.
— Пишу “славу”. Слідуючий.
— Напишіть про... (Запис обривається.)
(до 18 / Х1 [1945)
Написати велику главу прагнень. Бажали перед битвою. Юнаки і юначки. А вій записував. Се були найчистіші романтичні душевні програми кращого. Стосувалися вони переважно моральних сфер, проте багато з них носило чисто життьовий характер. Ніби перед смертю прозріли очі на те, що завжди було перед ними і чого вони не бачили. І тепер вони самі дивуються. Один сказав: “Товариші, як же се все просто, я все бачу, я можу сказати всьому світу, як треба жита! Записуйте”. Тарас записував, вдивляючись в юнака, і якимсь одним властивим його лише земляній душі способом відчув, що так говорять перед смертю. Велика туга обхопила Тарасову душу. Невже те-то й те-то, невже ве обніме він уме дівчину, не назове її своїм щастям, не порадується на дітей своїх, не зробиться професором... і т. д.
Дійсно, він був убитий.
1. Написати діалог перед смертним боєм.
2. Се може бути окрема новела, може бути розділ “Золотих воріт”.
3. В “Золоті ворота” внести “составителя законов” — солдата років під п'ятдесят з гаком.
//Національний епос — втілення історичної пам'яті народу.
Роман мав бути написаний народною мовою.
Життя послало нам сюжети незвичайні, їм треба дати художню обробку.
Фантастичне змішалося з героїчним.
Жорстокість — зі спокоєм і благородством людського
духу.
Ницість із вірністю.
Хихикання і агакання безумців з неухильним сарказмом смілого розуму на шляху до справжньої мети людської революції: до єдності світу в думці і дії.
Ідея революційного гуманізму.
Революційної героїки.//
КРАВЧИНА
II
СМЕРТЬ ДІВЧИНИ
Дівчина вмирала, дивуючись. Невже отеє і все і І вже смерть? Невже ніхто мене вже й не пригорне, не приголубить? Мене ж іще ніхто не цілував.
Я ще не займана. Господи! Товариші! І вже в мене не родиться дитина!.. Вмираю. Людоньки!
Що ж я знала? Солдатську одежу та роботу. А чоловіки, що намагались підійти до мене, все були такі безстидні, і не так безстидні, як некрасиві. А я так... Мені так хотілося красивого, так хотілося красивого-красивого.
Я дівчина. Товариші лікарі, не солдат я. Дівчина. Прощайте...
19/ХІ [19]45
Мені сказав сьогодні Николай Митрофанович Крилов 13 (академік), мій великий приятель:
//— Я відчуваю і знаю тепер одне. Ми живемо па початку епохи загибелі цивілізації, принаймні європейської. Усе, що відбувається в світі, нічого іншого мені не говорить.
— Чи припускаєте ви можливим, як учений, що нашій планеті в цілому загрожує катастрофа від розриву атома?
— Безумовно. За весь час свого існування людина вперше торкнулася явищ космічного порядку. Безумовно. Ну, що ж! В усякому разі, коли я, сидячи в цьому номері готелю, бачитиму, що світ руйнується, я скажу без жалю, що нічого кращого людство не заслужило.//
Довго й багато говорив мені старий. Думки його часом в'язались погано: склероз вже заморозив його прекрасний мозок, але крізь непослідовність думки, сарказм, іронію, часом чудакуватість і крайній скептицизм проривається велика житейська драма видатної людської індивідуальності з величезною ерудицією, гордої й вибагливої. Таких людей зараз нема. Весь стрій його інший. Се дев'ятнадцятий вік Європи. Часом він здається мені персонажем з якоїсь п'єси. Се образ многогранний, багатий, натхненний і... комедійний трохи.
19/ХІ 1945
Аморальні міркування Тараса Кравчини на шляхах війни...
— Господи, хоч би вже мене вбили чи розірвали міною. Голова пухне од думок. І нащо я почав писати, прах його візьми. Ну повірите, не можу вже ступити, щоб не думать. От лиха година. Да думки ж які погані лізуть в голову, неначе чорт який нашіптує па ухо: пиши, пиши. Ну й пишу. Пишу таку, наприклад, думку, що всяка війна безнравственна в своїй внутрішній основі. Тому і зображати її в книгах як благородство і красу людських вчинків — злочинство й глупота. Війна — дурна. Жорстокість і всесвітня дурнота, одягтись в атавістичне пір'я, прославлене тисячоліттями книжної брехні і кровожадних дурощів, перетворюють мене в щось гірше, дурніше й страшніше за дикого звіра. Я вже не кажу про таких благородних і достойних пошани тварин, як собака, кінь чи корова.
Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума.
Продажні писательські пера освятили її в віршах і товстенних книгах. Малярі дурноголові споконвіку придумували для неї одяг, фарби, різьбярі ставлять на майданах пам'ятники не ганьби і глупства, а слави ватажкам і їх коням. Те, що

читати