Завантажити

Які? Повинність. Обов'язок.//
ПЕЧАЛЬ
//Гпів може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до відчаю, істерії. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. І люди, що творять його, загалом прекрасні.
Сцени печалі повинні бути легкими, як білі хмарки. Нерозтрачена ніжність повинна бути знайдена і виражена, філософічна мудрість і щедрість народу — творця, воїна, художника.
Звідси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли рубають грушу, прощання з синами і т. д. і навіть розлуки в драматичному романі, якщо треба, — хай будуть... хай зворушують і викликають навіть усмішку, але не страх і страждання. В усьому повинне бути життєутвердження, душевна краса народу.//
30/ХІІ 1955
КРАВЧИНА
II— Ми ж були з тобою хто? Найзвичайніші люде.
— Ну, а тепер? Ми хто?
— Як хто? Тепер ми незвичайні люде. Я подивився сьогодні на будівництво, послухав, що говорять, — це зовсім інший світ. Саме незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобі, ось навіть війну пройшов. Три ордени не добрав — не розумію життя — сьогодні зрозумів.//
1956 рік
(1956)
Є щось глибоке в цьому творенні моря, щось схоже на історичну долю нашого народу. Розширюються береги, нові морські обрії хвилюють серця будівників.
По закінченню цього фільму я, очевидно, відійду від своїх старих принципів і зроблю “Тараса Бульбу” за Гоголем. Це давнє бажаиня моїх друзів.
7/Х/ [19]56
Оповідав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний Шекспіра. Під час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах у бойового товариства вів вбивав одну за одною три бойові машини ворога, іде на таран, збиває четверту і сам підпалений, в ту мить падає вогневою кулею на ворожу територію. Пам'ять його вшанували урочистими словами. І иагоро-' дили посмертно званням Героя Радянського Союзу...
Минула світова війна. Виявилось, що він упав на терен ворога живий, нанівзгорідий, поламаний. Його вилікували. І от... дома дізнається: позбавили його звання Героя і т. ін. і т. п.
— Товариші, за віщо?
— Як за віщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя...
— Да!
— Посмертно. А ви живий.
— Ну й що? Хіба мій нодвиг зменшився від того?
— Діло не в подвигу. Був наказ — посмертно. А раз вж живий, ви тим самим вже не відповідаєте формі наказу. І тому...
— Що — тому?
— Тому ви ніякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо представити все заново, а де підстави? Хто може засвідчити ваші подвиги?
— Такі-то й такі-то.
— Але ж вони загинули всі...
— Так що це воно виходить, як же ее так?
— А так, що ви живі. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе?
— Постійте... Що ви сказали?
— Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон?
— Я не здавався. Я впав разом з літаком і чудом залишився живий в огні.
— Так. А де дістанете ви докази, що саме ви були в огні і руки ваші не могли тримати пістолета?..
...Довго оповідав мені полковник К., а я слухав його і жахався. Се було одне з пайжахливіших оповідань моєї доби...
7/ХІ/1956
Запишу на сон грядущий: “Поему про море” я хотів знімати спільно з Київською студією. Домовився про се з заступником міністра. Сказав йому:
“Я син українського народу, і мені немало вже літ. Сценарій мій присвячений життю українського народу, на Вкраїні відбувається дія. Цілком ясно, що й знімати фільм треба на Вкраїні, в основному а українськими акторами. Інакше я не мислю собі. Інакше се буде щось аморальне і, по суті кажучи, глибоко неприродне й дикуиське”.
Він погодився зі мною.
Не погодився лише один діяч української некультурності. Ні моє прохання, ні посилання на думку заст. міністра культури СРСР не вплинули на N...
24/XI 1956:
Причини сірості, безкрилості, нудної буденності того мистецтва полягають головним чином у тому, • автори творів стоять холодні і байдужі в одній площи, з фактами, з предметами своїх творів.
Високе “умственное плоскогорье”, висота і ясністї; точки зору художника-митця і глибина його світогляду під впливом тридцятилітньої енергії уступили своє місце ділячеству, байдужості і спекуляції на реалізмі плазунів безідейних і дрібних.
Нема ні любові, ні пристрасті немає.

читати