Завантажити

перечитає нашу другу статтю. Ми підемо далі й поставимо ще деякі актуальні питання. І от знову "ступаємо на слизьке й знову притягуємо Троцького": - "коли мені чого соромно, так це не тому, що в мене в цих суперечках буде формальний збіг з тим чи іншим білогвардійцем, який розуміє мистецтво, а тому, що я примушений перед цим білогвардійцем виясняти партійному публіцистові, який обмірковує художність, перші літери абетки мистецтва". Отже, й нам соромно! Їй-бо, соромно, тов. Пилипенко! Але вам, на жаль, як ми бачимо - байдуже: інакше б ви не нашпигали себе такими убійчими епітетами. Словом, ви вимагаєте від нас, щоб ми говорили з вами, як із печальником "сопливої" когорти. Як цього не хотілось робити - вам навіть і на думку не спаде: друг ви нам, приятель і однопартієць до того. Та доведеться, мабуть, задоволити ваше бажання.

Отже, нарешті! Нарешті ми маємо можливість полемізувати з письменною людиною... і не з ким-небудь, а з самим богатирем Єрусланом Лазаревичем (і так називає себе наш шановний опонент) . Його так роздратував "орел-Хвильовий, який хіхіка з робітничо-селянської молоді", що він, не чекаючи відповіді, почав "жарить" двохстатейним дуплетом. Ну і що ж: піднімаємо рукавичку. Хай вплететься й наша квітка в його тріумфальне "шествіє". Виступові тов. Пилипенка "олімпійці" гадають присвятити декілька розвідок. А втім, да не подумає маестро, що такою честю ми шануємо його статті: - справа йде про мистецький авторитет нашого літературного супротивника. Саме на цю фортецю "Олімп" і веде свого третю атаку. Сьогоднішня баталія для нас і для всього радянського суспільства має величезне значення: обеззброївши хоч наполовину українського "теоретика" напостівської естетики, пролетарське мистецтво буде святкувати чималу перемогу на фронті літературно-історичних сутичок. Отже, ми одверто заявляємо шановному гросмейстерові: його "оригінальні" вправи страждають на дешеві "словеса" і страшенно бідненький і бліденький зміст. Це гра на темних інстинктах - не більше. І тому ціна їй за п'ятибальною, як писали ми комусь, - 1 + (одиниця з плюсом) . До того ж бере нас великий сумнів, що ці статті призначено для письменних... Інакше ми б не розказали такої-от казочки: - Де це було - невідомо. Та тільки зібралось "десять розумних", і ну читати листи з "Олімпу". Читали-читали - ніяк не вчитають. Що робити? Покликали Хвильового, а той їм і каже: - Бачите, добродії "розумні", хочу я вам по щирості сказати: що ви "розумні", то кожне знає, а от що ви навпаки, - про це ще ніхто не чув. Тут дуже проста "пришта": в першому автор ставить питання "Європа чи "Просвіта", а в другому - виясняє, що таке мистецтво взагалі й пролетарське зокрема. Зрозуміли? - Ні, - каже тов. Пилипенко, - мої "розумні" і тепер "не розпутають". Багато філософії, а вони хочуть, щоб життя було "не складне". - Шкода, - каже Хвильовий. - Тоді, може, вони дещо второпають про ґатунки статей? Перший ґатунок - то теоретичний онанізм ("Праф."), другий - порожня демагогія (наша "Просвіта"), третій, нарешті, - живі думки в живому вбранні ("Олімп"). Цим, останнім, і представлено статті Хвильового. - Самохвальство! - кричить маестро. - Їй-бо, вгадали, - відповідаємо ми. - Як же себе не хвалити, коли наші опоненти не хочуть думати. Наше "самохвальство й презирство" находять свого адресата не в особі молодої молоді, а в особі саме цих "десяти розумних", що вийшли з ледачої "Просвіти". От де справжній адресат. Але маестро уперто мовчить і робить дальші "наскоки". - Навіщо це ви робите, - питають його. - Хіба вам не відомо, що Хвильовий тільки тоді вийшов із цитатами "іже во отцех марксистських", коли один із "енків" вкупі з "папашею" (тепер все це виясняється) почав посилатись на Леніна з "селянської бібліотеки"? - Бачите, - каже Пилипенко, - моїм просвітянам у носі закрутило. Ну й... "мугу"! Тиснемо вашу руку, маестро. Але що ж поробиш: ми так і писали, - "коли на те вже пішло", то нам не ліньки зазирнути і в десятки томів. Досить нас "пужати" "отцями марксистськими": ми їх самі вже трохи вчитаємо. Більше того: ми знаємо, чому ви виступаєте з голослівними твердженнями. Це ж із пролеткультівця Плетньова вам відомо, що Воронський залишив десь половину цитати з Бєлінського. Але все це - маленькі дефекти в порівнянні з тими величезними ляпсусами, про які ми будемо зараз говорити. Тут ми перейдемо до основи своєї статті, щоби "не переливати з пустого в порожнє", як робить це тов. Єруслан Лазаревич (пробачте нас, друже, за ваш анекдот). Тут впаде перша крапля "води" на камінь мистецького авторитету нашого блискучого маестро.

ІІ

У своєму листі "Куди лізеш, сопливе" друг Пилипенко так пише: - "Одну лише книгу совісно використав до кінця-краю тов. Хвильовий, це - "Искусство как познание жизни" А. Воронського. До цієї книги й надсилаю читачів, щоб не дивувались, де тої філософії набрався він, і пересвідчилися, що в нього добра пам'ять". Справа, звичайно, не в тому, що "олімпієць набрався філософії" з однієї брошурки Воронського. Коли маестро хотів уразити, то йому це,

читати