Завантажити

Плеханова взято це". Воронський зрозумів, що без абетки мистецтва не може бути ані критика, ані митця. Він прекрасно знав, що пилипенківська демагогія має спеціальне призначення: її використовують тільки графомани й спекулянти. Бо й справді: були художники-дилетанти, але називалися вони так: Толстой, Франс, Горький. Без ерудиції, хоч би за середню школу, з митця ні чорта не вийде. А в першу чергу треба знати Плеханова. Ані "Плуг", ані сьогоднішній "Гарт" марксистської естетики не дають. Пилипенко цього не розуміє, Воронсысий зрозумів. Останнього ми називаємо розумною людиною і дуже раді, що й Хвильовий не відстає від нього. Така перша, позитивна, частина воронщини. Але чи буде це воронщина? Як баче читач - зовсім не так. Це - плеханівщина, комуністичне розуміння мистецтва. І коли наш опонент не хоче прийняти його, то ми заявляємо: він грав в чужаківську дудочку, цебто йде в печальники "сопливої" когорти, в печальники нового рантьє. Хвильовий зійшовся з Воронським в тому пункті, де останній приймає марксизм, але це зовсім не значить, що ці два прізвища можна ототожнювати. Наш маестро може зійтися з названим критиком у названому пункті. Але й він від цього не буде страждати на воронщинy. Політик Вандервельде бере за основу Маркса - чи, може, й тут шукати ідентичності політичним поглядам Пилипенка? Коли останньому сподобався Троцький, то хай він його ще раз послухає: - "пізнання взагалі починається з розрізнення речей і явищ, а не з хаотичного змішання". Але, може, єсть тут все-таки елементи "презирства й хіхікання до "молодої" молоді"? - Очевидно, нема, - відповідає тов. Пилипенко в своїй другій статті, - бо це ж демагогія. Воістину, демагогія! Але вам, Сергію Володимировичу, не личить оперувати нею. Ви ж прекрасно знаєте, що Мопассан аж до 30 років ходив до Флобера, і тільки на 31 ризикнув виступити з першим твором. Чому ж ви не вчите цього "молоду" молодь? Ви ж прекрасно розумієте, що вся та "масова література", що її ви друкуєте, і близько не лежала біля мистецтва. Навіщо ж ви нацьковуєте цю молодь на Хвильового? Навіщо ви її держите в темноті й не скажете їй, що самих творів Ленінових для митця дуже й дуже замало? Чому ви не порадите їй звернутися до Зерова, який наштовхне її на таких реакціонерів, як Віко, проф. Віппер і т. д.? Ви боїтеся за неї? Не бійтесь: ви теж вивчали все це, але це не пошкодило вам бути зразковим комуністом. Письменник мусить знати всю розумну літературу, хай вона буде й реакційною. А наштовхнути на неї можуть тільки Зерови. Тільки тоді буде перед ним справжній письменницький горизонт. "Селянська бібліотека", і ті студійні вправи, які бувають у вас по неділях, і ті "досвітки", що по понеділках, - все це культурництво, і тільки. Воно потрібне, але все це ніякого не має відношення до мистецтва. Невже це неправда? Так тоді ж навіщо ви так некрасиво граєте "ім'ям" Хвильового? Хіба ви не знаєте, що це "ім'я" Хвильовий здобув не тому, що Пилипенко написав про нього статтю (за це красно дякуємо), а тому, що цей автор має, очевидно, деякий хист і, поки виступити, - уперто, протягом багатьох років працював над собою. Пам'ятаєте ті байки, що їх ще так недавно й дуже обережно носив до вас цей же Хвильовий як студійні вправи? Чому ви не скажете про це молоді? - А тому, - каже Пилипенко, - Що... говоріть, будь ласка, про негативний бік воронщини. Отже, позитивний - це стара, давно відома марксистська естетика. Тут заслуга Воронського, в порівнянні з "олімпійцями", тільки та, що він - син тієї нації, яка не плентається в хвості, і нічого не має спільного з "хохлами" і "малоросіянами". Негативний бік - це й справді оригінальний твір самого Воронського. Але, на жаль, "Олімп" його не прийме.

ІІІ

Воронський виріс у атмосфері виключно попутницького оточення. Російська пролетарська література зійшла поки що нанівець. Вона не зуміла одвоювати собі позицій, бо страждала на вузькість, на просвітянство. Самоварники й аршинники з пролеткульту доконали її. І нічого нема дивного, що Воронський, почавши з Плеханова, не зумів його пристосувати для диктатури пролетаріату. Повторювати самі плеханівські "зади" - цього ще дуже замало для нашої епохи. Треба ще й найти перспективи. А їх-то й бракує Воронському. Отже, перший і головний гріх воронщини - це її безперспективність. З одного боку, вона викрикує в книзі "На перевале", що настав час "великих думок і почуттів", в другій статті, говорячи про мистецтво, бере цитату з Леніна й комбінує: поки ж, в переходовий час, нам би для початку досить справжньої буржуазної культури". Цілком погоджуючись, що мистецтво нового часу утворять "великі думки й такі ж почуття", ми все ж мусимо зазначити: ця ідея залишиться мертвою й порожньою, поскільки час "великих думок і почуттів" в мистецтві ще не настав і не настане, коли воронщина буде й надалі висовувати мисль, що "мистецтво переходового періоду відрізняється від буржуазного тільки своєю установкою на пролетаріат", - і головне - коли вона й надалі буде так тлумачити Леніна, цебто мислити нове мистецтво як дальший

читати