
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
весна. У високому небі, заваленому білими пухнастими брилами хмар, дзвонили у сотні дзвінків крихітні жайворонки. По зеленожовтих лугах поважно дибали чорногузи, біля заводі керкнула чапля, а потім загув водяний бугай. З верболозу кимсь наполоханий важко злетів куцохвостий крижень і, неначе осколок, з фуркотом впав у зарості. На бистріні викинувся сом, і довго по воді аж до самого берега розходились широкі круги.
Праворуч луги круто підіймалися вгору, і руді обвітрені пагорби, покриті рідким чагарником і травою, красувалися зморшками і глибокими рубцями, як бувалі в походах вояки.
На пагорбах біліли невеличкі хати, а в долинах тіснилися кучерявими отарами скам'янілі верби. І раптом один вибалок до самого Бугу задимівся червоною рікою. Здавалося, кров, паруючи рожевим туманом, пливла по долині щільно і невпинно. Аж коня зупинив Дмитро, а руку піддашком приклав до очей, розглядаючи ту страшну криваву долину.
«Бузьків огонь цвіте, — нарешті зрозумів, але тривожне порівняння довго іще стискало серце: — отак наша кров тече».
В сусідньому селі їх зупинив загін самооборони — селяни, озброєні мадьярськими «пушками», берданками і допотопними кремнівками. Небезпремінно бажаючи показати свою владу, вони хотіли повести командирів до коменданта села, призначеного штабом партизанського з'єднання. Але, розговорившися, подобріли і попросили, якщо є, набоїв до рушниць.
— Якими ви стріляєте? — показав Дмитро на мадьярську гвинтівку.
— Якими доведеться, товаришу командире. При наступі на місто стріляли нашими. Трьохлінійними краще — набій менший. Куля летить, фурчить, фашисту страху цілий мішок нагонить: за міну вважає, — весело, скромовкою промовив вугластий чорнобородий селянин.
Чим більше наближалися до села, тим сильніше хвилювався Дмитро. Спогади, передуми, передчуття так налітали на нього, що аж одхилявся назад, неначеб у груди бив міцний порив вітровію. Здавалося, що з роками повинні були улягтися почуття, як після повені ріка, що увійшла у береги, мала б зменшитись гострота болю і радощів, а переживання — поступитися перед розсудливим розумом, потьмаритися картини минулого, особливо у такого стриманого чоловіка, як Дмитро. Іноді й самому здавалось: він стільки пережив, стільки побачив лихого і страшного, що душа його більше не зможе вмістити в собі тих дивних хвиль, які сповнюють очі, серце і розум новим багатством і красою. Одначе то тільки здавалось.
Досить було короткого відпочинку, досить було зіткнутися з наболілими людськими печалями чи скупими-скупими радощами, щоб знову почути, що все людське тривожить і радує.
Дужче забилося серце, коли попереду дрібними димчастими кучерями почав повівати рідний шлях. Неначе з побратимом, привітався із ним. Більше не в силі стримати хвилювання, потріпав Орла по шиї, і той, прищулюючи вуха і розстилаючись, помчав на весь кар'єр тужавою дорогою. Охорона кинулась перепиняти їм путь, але зразу здивовано і радісно пізнала Дмитра. Хотілося зіскочити з коня, розпитати про своїх, але неймовірним зусиллям стримав себе: що ж йому тоді робити, коли нікого нема дома? Вклонився селянам і поскакав далі.
Созінов, пильно роздивляючися навкруги, з подивом і радістю пізнавав це село, пригадав образ незнайомої жінки з дочкою, що лікувала йому рану. Ось і хата її показалась на розі.
«Де не будете, а до нас після війни заїдьте», — неначе зараз почув мелодійний голос русокосої дівчини.
— Дмитре Тимофійовичу! Рідня моя тут! — гарапником показав на Мартину хату.
— Яка рідня? — здивувався і в уяві побачив Марту такою, якою вона була у млині.
— Одна жінка тут мені рану перев'язувала. Як її?
— Марта Сафронівна?
— Вірно Заїдем до неї?
— Заїжджай Я пізніше прибуду. Про своїх довідаюся. Коли довго не буду — розшукаєш мене.
Біля самих воріт він побачив Марту, що стояла, дивлячись на вершників. Вона його, видно, не пізнала, бо навіть з місця не ворухнулась. А коли Созінов зіскочив на землю, молодиця пішла йому назустріч...
Дмтро летить тихими вулицями. Ось і його подвір'я шумує дрібним світлозеленим мереживом молодого тополиного листу, білою хвилею підіймається розквітлий сад. Орел легко перескакує рів, і Дмитро, уже не чуючи ваги свого тіла, притримуючи рукою шаблю, біжить до своєї хати, що, здається, сама, похітуючись, наближається до свого господаря.
Мертво навкруги, тільки вітрець лель-лель колише дерева, осипає цвет. Біля порога згустком крові червоніє округлий розбитий замок, двері забиті лише невеличким кілком. Рвучко зриває з прибою клямку і входить у хату.
Пусікою віють осиротілі стіни сірий пил пухнастою скатеркою застелив стіл що стоїть посеред хати, зів'яли на вікнах неполивані вазони, а з підлоги, між двома прогнилими дошками, вибився невеличкий кущик травиці. Промінь сонця гойдався на світлому зелі, засновував його тоненькою, ледве вловимою теплою пряжею.
Оце і всього живого було в хаті Дмитра.
XVІІІ
Чи
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва