Завантажити

— Ану, пора слатися! — струснули її, мов ту перину.
Надулася, заклуботала чорна хмара, посипалися з неї огненні блискавиці, загув, заторохтів грім, а град так і пороснув на землю.
— Ого! Скільки його набралося! — скрикнули дівчатка.— Добре, що догадалися струснути, а то воно муляло б у боки...— І, ще раз струснувши, підлетіли вгору й спустилися якраз посеред хмари.
— Бач, як пухко та м'яко тепер,— обізвались, пурнувши аж на саме дно.
— Уже, мамо, послалися. На добраніч вам! — скрикнули далі, потягаючись.
Сонце скоса глянуло на них, позіхнуло й закрило натомлені очі. Зразу непроглядна темнота обняла весь світ; небо потемніло...
— Ану, сестриці! Де ви забарились? — гукнула Вечірня Зірка, вискакуючи перша на краї неба.— Нам час настав, пора погуляти! — І, весела та ясна, вона окрутнулась кругом себе, немов обдивлялася, чи до лиця то їй її убори.
А убори були дорогі та пишні: з золотої парчі плахта, оксамитова червона свита, а на голові віночок з самоцвітного каміння.
За нею, немов хто торбину розв'язав з горохом і сипнув ним по небу, посунули зорі. Ось Віз заскрипів і покотився геть-геть; вибігла Квочка з своїми дітьми... «Кво-кво!» — й розпустила їх кругом себе. Поважно виплив Павич, розгортаючи хвоста на всі боки; Хрест засвітив, засіяв; а там ще та ще... одна по одній — і не потовпляться.
— А що, чи всі зібралися, сестриці? — спитала Вечірня Зоря...
— Усі! усі! — одказали зірочки.
— Ану, за іграшки! — сказала — й почала:
— Лягло Сонце спати,
Час нам погуляти.
Годі, не баріться
Та мерщій зберіться,
Подруги, на раду!
— Нехай Сонце спить-дрімає.
А ми погуляєм! — скрикнули в один голос зорі, аж небо загуло.
— Ось Місяць помалу
До нашого стану
Пливе-випливає...
Кожній по віночку
Та на голівочку
Несе наш коханий! —
почала знову Вечірня Зоря.
— Місяцю ясний,
Місяцю красний,
Місяцю Маю!
Тебе виглядаю.
Де ти волочився,
Що так забарився?
Випливай скоріше,
Поспівай хутчіше
До нашої ради,
А ми тебе, брате,
Любо привітаєм,
Пісні заспіваєм,—
заспівали зорі. Вечірня Зоря вдарила в долошки й окрутнулася. Їі сестриці, побравшись у боки, пішли кругом неї. Немов вітер зимою серед степу закрутив веремія, так заходили зірочки кругом Вечірньої, вимахуючи руками та притупуючи ногами... Були такі, що пустилися й навприсядки, небо аж гуло та бухкотіло: такого вони віддирали гопака.
 
III
 
Дівчаточка-близняточка не спали. Вони загадалися над тими чудними словами, які сьогодні їм Сонце-мати сказало. Що воно то за слова такі? Уперше зроду їм доводиться їх чути. Уперше зроду доводиться бачити матір якусь чудну та дивну. Що з нею сталося? Дарма про ті ігри, що завели зорі, байдуже про їх співи, танці. Їм було важко... А се зразу вони почули — об серце щось стукнуло.
— Що там таке? — разом скрикнули вони й запримітили невеличкого черв'ячка, завбільшки з шашіль, що, підкравшись, ущипнув їх злегенька.
— Ти хто такий? Відкіля? — спитали його.
— Я? — прогугнявив черв'ячок, піднімаючи вгору свою непримітну голівку, й хижо зареготався слизьким ротом.— Я? А ось я зараз скажу, хто я такий! — І, се кажучи, звернувся свердликом і, уп'явшись у серце, почав його точити.
Дівчаточка несамовито скрикнули, так їм стале боляче та трудно.
— Ага, дізналися! — зареготався знову черв'ячок і почав розказувати: — Я — Сум, мій батько — Гнів, а мати — Темнота. Ми — Світові вороги. Колись ми з ним у миру жили, поки ваша мати — Сонце — нас не зрадила. Видюща — вона задалася завислива та ненажерлива, хотіла над усіма старшинувати... Все їй та їй, а другим нічого. Чи обносимося ми, убір панотець, що заправляли нами, почнуть справляти — вона вибирає собі щонайкраще та найясніше; чи їсти сядемо — хапає шматки найласіші. Ніхто другий і слова не каже, а вона так і присне вгору, так і зіб'є бучу! Кому-кому найбільше діставалося від неї — моїй матері. Вони собі зроду підсліпі вдалися; треба дуже близько до чого підійти, щоб побачили. От Сонце й глузує з того. Вхопить оце смачненький шматочок, усе з його ласе та сите висмокче, а недоїдок та обгризок у руки їм тиче. Мати візьмуть та до рота, а воно як зарегочеться! А за нею й другі. Довго терпіли батько той глум, а то раз і не витерпіли. Дуже вже

читати