Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

минуло відтоді, як вони засіли в яру: година чи ціла вічність?
Коли раптом тишу ночі знову прорізав якийсь протяжливий звук, що вже виразно нагадував рипіння колеса.
— Їдуть! — шепнув, задихаючись, Петро і вмить схопився на ноги.
— Мабуть, що й так, — погодилися його товариші.
— За мною, панове! Заляжемо край дороги: двоє з цього боку, а двоє з того.
Петрова команда була негайно виконана.
Скрип почувся знову, вдруге і втретє, і за хвилину товариші не мали вже сумніву, що до них наближається якийсь віз чи бричка, запряжена парою коней.
Серце завмерло в Петрових грудях.
«Вони, вони!» — стукало йому в голові.
Через хвилину він держатиме в руках цього зрадника. Іуду, він вирве в нього навіки Сару і врятує все село.
Віз наближався; у темряві ще не можна було його роздивитись, але до яру виразно долинало тюпання конячок і гуркіт розхитаних коліс. Мабуть, він був уже зовсім близько. Нарешті в темряві показалися понурі голови шкап, і віз порівнявся з тими, хто сидів у засідці.
— Стій! — закричав Петро й, кинувшись поперед коней, повис на дишлі. Коні ту ж мить зупинились, а Петрові товариші оточили воза.
— Ой матінко! Ой царице небесна! — жалісно заволала якась жінка. — Порятуйте, голубчики, не занапастіть душі християнської!
Почувши ці слова, Петро мимохіть випустив дишель з рук і кинувся до воза. На возі сиділи старий дід і молодиця з дитиною на руках. У діда, мабуть, од страху відібрало мову, а молодиця тремтіла й, заливаючись слізьми, тулила до грудей дитину.
— Тьху ти, хай йому дідько! — плюнув спересердя Качур. — Тільки перелякали на смерть добрих людей. Ну, їдьте з богом! Гей! — сказав він тихо й махнув рукою. Коні смикнули й помалу потюпали далі. Якусь хвилину товариші стояли мовчки серед дороги.
— От прикро, — мовив Лящ. — Я вже гадав добренько пом'яти Гершка в своїх руках, а тут маєш! Однак, парубче, — звернувся він до Петра, — не можна так кидатися на кожного проїжджого. Зчинимо тільки гвалт і налякаємо, чого доброго, Гершка, — він, гляди, з півдороги назад і поверне. Треба раніше придивитися, хто їде.
— Авжеж, це правда, тільки хіба що сам дідько розгледить щось такої темної ночі, — відповів на це Качур.
— А от я й не дідько, а бачу твоє сліпе око.
— Ай справді, наче світліше стало, — погодився Качур, — одначе це погано, виходить, скоро й світати почне.
Петро оглянувся: дійсно, густий морок ночі починав ніби рідшати, і можна було хоч і не зовсім добре, уже розгледіти обличчя товаришів, неначе присипані густим сірим попелом.
— Так чи так, панове, а базікати серед шляху нема чого, — похмуро зауважив Довгонос.
Усі мовчки погодилися з його зауваженням і розійшлися по своїх місцях.
Петро знову сів і втупив очі в землю. Тепер уже не нетерплячка, а страшний сумнів пік його душу нестерпним вогнем.
«Чого це Гершко не їде? Що трапилось? Що могло з ним статися? — щохвилини запитував він себе тривожно. — Невже ж він проїхав раніше за них чи злякався його крику й звернув кудись убік?»
У безсилій злості й одчаї Петро мовчки стискував до болю свої руки.
«А що, коли Гершко вислизнув з їхніх рук і забрав із собою Сару? Це ж він, Петро, з жалю до Сари придумав таке ризиковане діло, а тепер, завдяки його малодушності, може загинути не тільки нещасна дівчина, але й усе село. Налетять ляхи, пограбують, спалять усе... людей поб'ють... А Сара? О, коли Гершко довідається, що вона хоче бути з нами... тоді її жде смерть, так, смерть і ніщо інше...»
Хутко наближався світанок; на сході, край чорної бані небосхилу, вирізнилася каламутна, сіра смуга. Пітьма підіймалася все вище й вище, густіючи посеред неба. Починався похмурий, сірий день, а Гершко все не їхав.
Знову здалека почувся гуркіт коліс і кінський тупіт. Петро здригнувся і, забуваючи про будь-яку обережність, мерщій підвівся з землі.
Але й цього разу він помилився: повз них швидко проїхало на великих возах-драбиняках кілька селян, мабуть, на послушенство в замок.
— Ні, панове, як хочете, а далі чекати тут не можна! Кожної хвилини може статись нещастя! — промовив Петро схвильовано, виходячи з засідки, коли вози зникли з очей.
— Отож-то й воно, — сказав Лящ, і собі підводячись з землі. — А чи не краще було послухати моєї ради. Все обійшлося б тишком-нишком, а от тепер...
— Що казати про те, що вже минуло, — нетерпляче перебив його Петро. — Треба поспішати в замок і за всяку ціну впіймати Гершка й навіки заткнути йому горлянку!
— Отакої! Уже зараз і в замок, — заговорив Качур, підходячи разом з Довгоносом до Петра й Ляща. — Треба довідатися раніше, чи виїхали жиди з корчми, може, вони й досі сидять там та ждуть ясного дня, щоб вирушити в дорогу. Певно, Сара виставила свічку на той знак, що Гершко вирішив виїхати не через три дні, як гадалося раніше, а сьогодні, але ж вона не сказала, о котрій годині надумав вирушати Гершко, а може, й сама не знала. Не

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери