Завантажити

був... і до нього завертайте... а я зайду до ясновельможного цадика: він мешкає за цією пишною синагогою.
Майдан являв собою невеликий видовжений прямокутник. Ліворуч височіла незграбна двоповерхова будівля ратуші, на нижньому поверсі якої містилися крамниці, а на горішньому — магістрат. Праворуч простятся ряд капуцинських склепів та погребів. Трохи збоку вирізнялась химерними кольорами досить висока дерев'яна синагога, а за нею далі ховалася в закутку обдерта й занедбана церква з камінними статуями біля входу, з готичним дахом і великими вікнами. За костьолом, на пласкому пагорку, у вінці зубчастих бійниць грізно стояв неприступний губернаторський замок.
Йдучи до цадика, Гершко постеріг, що на майдані й на вузьких вулицях юрмилися бліді, стривожені люди; вони перешіптувалися, розповідаючи одне одному щось лихе, мабуть... Гершко квапливо йшов, уникаючи зустрічей і розпитувань;
він поминув школу, прослизнув повз церкву і, завернувши у перший провулок, підійшов до наріжного будиночка, на порозі якого в левітській шапці стояв сивуватий, з довгою бородою старий; виразисті риси його обличчя зберігали типову вроду східної раси, а темні очі світилися розумом і якоюсь особливою лагідністю. Гершко щільніше насунув на свої пейси ярмулку і, схиливши голову, мовчки простяг обидві руки, шанобливо прохаючи благословення в цадика.
— Мир тобі, сину Ізраїлів! — лагідно мовив цадик, поклавши руки на схилену Гершкову голову. — Нехай благословить тебе бог Авраама і хай обдарує тебе благостинею свого милосердя!
Гершко піймав цадика за полу довгої одежі й поцілував її.
— Прости, святий рабі, — ніяковіючи, заговорив Гершко, — що дочка моя Сара, нерозумна й збита з пантелику нечестивцями, насмілилась образити твого родича... Як тільки я не карав її... замалим не вбив власною рукою... вивіз од проклятих гоїв... щоб разом із сестрою врятувати її душу... Але вона, підла, в день весілля випила отрути, щоб уникнути шлюбу й не скоритися батьківській волі... Що мені з нею робити? Вона зрадлива, хоча й мовчить, удаючи, ніби скорилася.... та я її бачу наскрізь... її можна зламати, але не зігнути...
— Нащо ж було ламати волю дитини й оздоблювати її серце? Шлюб є союз любові й дружби, а не породження насильства. О, як далеко ваші серця од велінь великого Єгови! Дух злоби й користолюбства почорнив ваші душі, і вони вже неспроможні відгукнутися навіть на муки рідної дитини!
— Але, святий рабі, — збентежений словами цадика, мовив Гершко, — коли б серце моєї дочки було непокірне лиш у виборі чоловіка!.. Хоча цей вибір завжди належав батькові або після нього матері, а не дитині... так велося і за дідів наших, і за прадідів... Адже Іаков сім років служив у дядька свого Лівана за Рахіль, а Ліван увів до нього Лію... виходить, і тут — всупереч навіть договорові, ніхто не міг опиратися батьківській волі...
— А як господь поставився до того ошуканства? Від Лівана він одвернув лик свій, а Іакова обдарував ласкою... Що таке шлюб не з любові, а з наказу батька?.. Це є насильство... А яка кара спіткала Сіхона, Емморового сина, за те, що він силоміць увійшов до Діни, дочки Іакова? Не тільки Сіхон, але й усі жителі того міста були знищені! Не невольте чужих сердець і не закривайте свого ні перед плодами чресел ваших, ні перед рабами й рабинями...
— Але хіба до гоїв і акимів можна мати почуття дружби, хіба не велить слово боже ненавидіти й зневажати їх?
— Не мудруйте лукаво: господь лише велить остерігатися спокуси й берегти його закон... Господь є суддя над усіма й меча свого в руки смертних не дав!..
— Кожне слово твоє, святий рабі, окуте золотом мудрості! — глибоко зітхнув Гершко. — Я тому заговорив про гоїв, що маю підозру... навіть язик німіє... маю підозру, що дочка моя проклята... одвернула обличчя своє від істинної віри наших батьків... і спокусилася... вірою... схизматського бидла... я хотів убити її... і вб'ю, якщо...
— А ти знаєш заповідь божу — «не убий(? Як же ти насмілюєшся повстати проти веління Єгови? Та чи не ти ж винен, що не зумів привернути серця своєї дитини до себе й до рідного закону? І в який іще час ти замислив це насильство? У день нашої смерті... за годину до суду грізного!.. Скорися і зм'якши серце своєї дочки... дай волю їй... І подумай про свою душу... Ходім! Я поспішаю в синагогу... Там зібрались і на молитву, і на раду гнані сини Ізраїлю... осуджені на кару за гріхи батьків своїх...
Хоча Гершко по дорозі до Умані й бачив сліди страшної розплати, але, в'їхавши до міста, від відчув себе в безпеці й одразу дав волю своїй злобі. Та слова цадика знов нажахали Гершка, і той жах заглушив усі інші почуття... Мов приречений на смерть, майже непритомний, ішов він за цадиком, ішов, нічого не бачачи довкола, механічно пересуваючи ноги.
У синагозі було повнісінько люду; усі євреї сиділи в талесах і, похитуючись з боку на бік, били себе кулаками в груди та жалібно голосили. Жінки на хорах просто ридма ридали... Кантор

читати