Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

гуркіт грому; гроза заходила здалека й могла розгулятися тільки вночі.
З півгодини подорожні їхали мовчки. Нарешті Петро зупинив коня й заклопотано сказав:
— Злізь з коня, Прісю, і дай мені повід — підемо пішки, бо так можна й з дороги збитись.
Дівчина скочила з коня, передала його братові й пішла поруч. Вони йшли мовчки;
Пріся раз у раз спотикалась об пеньки, об переплетене вузлами коріння, але мовчала, тримаючись за братову руку.
— Стій! — нараз промовив Петро. — Треба роздивитися, ми, здається, йдемо не тією стежкою... мені попався під ногами пеньок, а ось і другий!
— І мені попадалися вже не раз!
— Чому ж ти не сказала?
— Я думала, що ти й сам помітив.
— Ну, виходить, трапилося те, чого я боявся, — вигукнув у розпачі Петро, — ми збилися з дороги!
Його слова сповнили жахом серце Прісі.
— Братику, Петре! — вигукнула вона крізь сльози, хапаючись за його руку. — Що ж тепер з нами буде? Вертаймося краще назад!..
— Куди назад? А ти знаєш, де зараз яка сторона у цій пущі? Стривай, треба насамперед розібратися, де ми, а тоді вже будемо думати, куди повертатись. Візьми коней, я спробую викресати вогню.
Пріся взяла за повіддя коней, а Петро, притулившись до стовбура, дістав з кишені кремінь і кресало й почав добувати вогонь... Одна за одною з-під його руки посипалися іскри, й незабаром трут загорівся; Петро знайшов на землі кілька сухих гілок, дістав з кишені натерте порохом клоччя, запалив його і, піднявши високо над головою цей імпровізований смолоскип, освітив навколишню місцевість...
Вони стояли на якійсь просіці, порослій травою й молодняком. Просіка була вузька, очевидно, прокладена для верхівців.
Петро, вкрай здивований, озирнувся; він ніколи не бував у цій частині лісу, ніколи не бачив цієї глухої просіки.
— Ну, забралися, — пробурчав парубок собі під ніс. — Куди тепер повертати?
— Назад, назад, братику! Переночуємо на узліссі, а вранці рушимо в дорогу, — вигукнула Пріся, судорожно хапаючись за його руку. — Тут небезпечно... Господи, яка пуща! Ще приманимо цим світлом лихих людей!
— Твоя правда, сестро, світло слід погасити, а їхати треба тільки по цій просіці, — хоч назад, хоч уперед; проклали ж її колись люди, отже, вона й доведе нас куди-небудь; а звернути вбік ніяк — тут не те що конем, а й зайцем не проскочиш!
Справді, праворуч і ліворуч від просіки тяглися такі густі хащі, що нічого було й сподіватися зробити по них хоч кілька кроків.
Пріся мовчки згодилася з братом. Вони повернули коней. Петро погасив свій смолоскип, узяв Прісю за руку й рушив загадковою просікою в протилежний бік.
Блискавка спалахувала, безперестанку освітлюючи таємничий праліс білим моторошним світлом.
Рука дівчини здригалася; Петро, як міг, заспокоював сестру, але сам із жахом помічав, що вони зовсім не наближаються до узлісся, а заглиблюються все далі й далі в лісові хащі.
— Петре, ми вже йдемо довго, дуже довго, — обізвалася Пріся тремтячим голосом.
— А що, ти втомилась? То можна відпочити...
— Ні, не те, а тільки коли ж ми вийдемо з лісу?
— Хто його знає: можливо, ця дорога довша за ту, якою ми їхали сюди... Може, ти сядеш на коня?
— Ні, тут можна голову розбити об гілля, я й так не відстану. Петро й Пріся прискорили ходу. Вони вже довгенько блукали, не присівши й на хвилину. Грозові хмари повільно пливли над лісом, піднімаючись до зеніту. Раз у раз спалахували білясті вогні, на мить вихоплюючи з мороку страшні, волохаті чудиська, які стояли на шляху подорожніх. Пріся так стомилася, що ледве йшла, але пристрасне бажання вибратись якомога швидше з цього пралісу подвоювало її сили. Ще з півгодини минуло в напруженому мовчанні, аж раптом Петро, що йшов трохи попереду, тихо скрикнув:
— Назад!
Пріся позадкувала.
— Стій, не ворушись, — звелів Петро. — Я викрешу вогню, там щось не гаразд-барліг... безодня... провалля!..
Дівчина завмерла на місці, вкрай перелякана: їй здавалося, що досить зробити хоча б один крок в будь-який бік, і вона впаде в безодню. Блискавка спалахнула на мить, мигнула білим сяйвом по чорних стовбурах велетенських дерев і згасла... Здалеку долинув глухий гуркіт.
— Грім! — прошепотіла Пріся.
Петро мовчки кивнув головою. У глибокій темряві од його кресала зірочками розсипалися іскри, нарешті трут спалахнув. Парубок зробив новий смолоскип і освітив місцевість. Подорожні стояли перед страшним урвищем, глибину якого оком не можна було зміряти, бо з дна його підіймалися високі дерева; дорога обривалася так круто, що якби Петро зробив ще півкроку вперед, то вони обоє лежали б на дні урвища з потрощеними кістками. Петро й Пріся мимоволі позадкували.
— Ой Петре, куди це ми зайшли? — з жахом прошепотіла дівчина, тулячись до брата.
— І сам не знаю... ніколи не бачив ані цього урвища, ані просіки.
— Що ж нам тепер робити?
— Спробуємо йти понад краєм!
— Ні, ні!

Останні події

24.05.2025|13:24
Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
24.05.2025|13:19
У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
24.05.2025|13:15
«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»


Партнери