Завантажити

ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, - бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).
 
В И Х І Д ХП
 
Михайло і Катря.
Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.
М и х а й л о (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?
К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!
М и х а й л о. Що ти здумала?
К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...
М и х а й л о. Христа ради! Іди звідси!
К а т р я. Постой! Я щось мала тобі сказати...
М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!
К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило.
М й х а й л о. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі:
застукають, - то ми пропали! (Відводить за рукав).
К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!..
М и х а й л о. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, - я мерщі вибіжу за садок!
К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...
М и х а й л о. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а тут іще розбишака? В Сибір його!
К а т р я. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...
М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі - і все через тебе...
К а т р я. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).
М и х а й л о. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - мені твої сльози в печінках уже сидять!
К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже остатні, - мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, - і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!
А н н у ш к а (одчиня вікно і придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарівна!
М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: у мене душі нема, щоб хто не здибав... Я тобі розкажу: все уладнається, - тільки ходім!
К а т р я. Боїтесь? Як побачать - сорому завдам!
М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе...
А н н у ш к а. Побіжу сю минуту, одлепортую барині, - пущай полюбуються на рандеву!
К а т р я. Мені тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилась, кинулась мерщі... У саме б пекло кинулась, ніякі б муки не спинили мене!
М и х а й л о (лама руки). Боже мій! Час біжить... кожна хвилина мордує... от-от застукають...
К а т р я. Прощайте, більше не буду стояти... достоялась уже, доходилась до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михайло, за мене, ох, який гріх!
 
В И Х І Д ХПГ
 
Ті ж і Анна Петрівна.
 
А н н а П е т р і в н а (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?
М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!
Катря, як скам'яніла, дивиться на паню.
А н н а П е т р і в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).
К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!
М и х а й л о (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!
А н н а П е т р і в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?
М и х а й л о (хапа матір за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!
А н н а П е т р і в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку проучу!
Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.
К а т р я (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
 
В И Х І Д XIV
 

читати