Завантажити

воловодиться, на вулицю ходить... Страмовище одно! Не зна того, як в старовину... От хоч би, значить, нащот женського полу - як було благородно, прекрасно! Звеліли кого привели... та й кінець... І делікатно, і поштительно! А тепер?.. Ех, гріхи наші, гріхи! Отаким шелихвісткам, як ота Аннушка, припоручають тепер до рук панське добро! Господиня, значиться! Так би й зацідив! (Дивиться у кухлик). А сметанка яка? Хіба така при покойному панові була? Хоч ножа стромляй! А то! (Нахильцем п'є).
А н н у ш к а (зазира в одчинене вікно). Чаго ви до сьох пор самовара не даєтьо? Бариня сердяться!
Х а р л а м п і й. Ти ще мені, смердюча, приказувати будеш? Геть, поки ціла!
А н н у ш к а. Што ви себе воображеніє взяли! Скажите, пожалуйста! А зливки для чого випили?
Х а р л а м п їй. Хто випив?
А н н у ш к а. Нехто!
Х а р л а м п і й. Хто випив? (Наступає).
А н н у ш к а. Хтокало!
Х а р л а м п і й (яро). Бачила?
А н н у ш к а. От тілько троньте, я такого шкандаля зделаю!
Х а р л а м п і й. Так ти бачила?
А н н у ш к а. Аж вуси все у зливках; гляньте! (Одступає до дверей).
Х а р л а м п і й (змішавшись, утира рукавом). У-у! Смалена! Киш мені звідціля! (Іде в двері).
А н н у ш к а (тіка на рундук). Ругателі!! Будете знать! Постойте, я вас всєх на чистую воду! - І ви, паничу Михайло Іванович, почешетесь! У мене письмо од дядиньки: я його викрала... Будет і бариня знати! Проміняли меня на ту шльондру, - і я ж потешусь! Попануєш! Попануєш! Ух, печуть меня всі, та й я ж попеку!! (Побачивши паню з Михайлом, іде далі).
 
В И Х І Д ІІ
 
Анна Петрівна і Михайло.
 
Анна Петрівна виходить разом з Михайлом з парку, у неї в руках картонка.
 
А н н а П е т р і в н а. И не думай отнекиваться. В сенате серьезное дело; все наше состояние на волоске. Коли батько говорит, что нужно ехатіь, ,то уж верно нужно.
М и х а й л о. Та я в ділах не знаюся!
А н н а П е т р і в н а. Ну, ну, не рисуйся! Сам дядя приглашает, - научит!.. А кузину разве можно упустить: красавица, chic supreme, bon genre!* (*Найвищий шик, гарний тон (франц.).) Потом дядя: шансы-то какие! Ведь зто черт знает где можно очутиться! Я бы тогда переехала к вам в Петербург, освежилась бы хоть немного...
М и х а й л о (з досадою). Що вам за охота, мамо, зараз мене сватать? Та ще й вибираєте таких, що тільки плечима здвигнеш! Я з вами хотів би побалакати...
А н н а П е т р і в н а. Оставь, во-первых, свою хохлащину! Надоела...
М и х а й л о. Дуже швидко.
А н н а П е т р і в н а. Зто уж мое дело... Ты пойми, что дядя сам намекает в письме...
М и х а й л о. Та яке ж мені діло до його превосходительства...
А н н а П е т р і в н а. Что?.. От такой блестящей карьеры отказываешься? Да ты в уме ли?
М и х а й л о. Мамо, я хотів би побалакати...
А н н а П е т р і в н а. Отстань с твоим балаканням! Вы меня уморить хотите? Воспитывала, нежила, холила, чтоб хоть иметь утешение, видеть сина в блеске, гордиться им... и вот благодарность родителям - за их любовь, за то, что не жалели для вас ни здоровья, ни средств, потворствовали даже всяким прихотям хохлацким! Вот и утешение!
М и х а й л о. Мама! Да выслушайте же меня!
А н н а П е т р і в н а. Оставь!! Твои вечные противоречия положат меня в могилу... Я женщина слабонервная, чувствительная; у меня уже начинается тик... Я знаю, откуда вся порча: ты заразился идеями зтого пария!* (*Парія - безправний, зневажений.)
М и х а й л о. Не браните же мне хоть в глаза человека, который мне дорог!
А н н а П е т р і в н а. Дорог? Для вас всякая дрянь дороже матери!! Вы свою мать родную готовы променять на всякую сволочь! Молчите!.. Уж скоро добьете! (Іде хутко на рундук).
 
В И Х І Д ІІІ
 
Михайло сам.
 
М и х а й л о. Ну й добалакався! Два місяці чекав случаю, годив, думав натрапити на щасливу хвилину, коли матір весела, - от тобі й натрапив! З нею, значить, - годі: цей проклятий дядьків лист усе попсував... Хіба до батька удатись? Просто і думок не зберу... у такі нетрі та болота зайшов, що з кожним кроком тільки грузнеш більше та глибше.
 
В И Х І Д IV
 
Михайло і Пашка.
 
П а шк а (тихо підкрадаючись). То ви, Михайло Івановичу?
М и х а й л о. Пашка! Чого ти?
П а ш к а. Вийдіть зараз до млина: там Катря дожидається.
М и х а й л о. А що там?
П а ш к а. Як що? Цілий тиждень не бачили її, та й жалощів нема? Ви ж би подивились, що там у неї дома коїться. Мати знов занедужала; та то ще й слава богу: хоч не чує, що по селу дзвонять! І без того догадується вже, картає...
М и х а й л о. А мені хіба легче? Он зараз з матір'ю мав яку бучу!
П а ш к а. Хіба довідались?
М и х а й л о. Та ще ні... я ж оце збирався поговорити з мамою, попрохати... а тут до Петербурга притьмом кажуть їхати: пильне діло.
П а ш к а. Нещасна Катря! Невже

читати