Завантажити

Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.
Б є л о х в о с т о в (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!
І в а н А н д р і й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! Ї хто ту впустив?
Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.
А н н а П е т р і в н а. Эй, люди!
І в а н А н д р і й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звідціль!
Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!
А н н а П е т р і в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!
М и х а й л о. Что же зто? Насилие!
К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!
М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!
А н н а П е т р і в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?
Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!
А н н а П е т р і в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
 
Зам'ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових.
 
К а т р я (несамовито). Матір кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!
М и х а й л о (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
А н н а П е т р і в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!
 
Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.
 
Б є л о х в о с т о в (набік). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).).
Х а р л а м п і й. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!
К а т р я (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!
А н н а П е т р і в н а. Ай!! (Зомліла).
 
Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли.
 
Завіса
 
ДІЯ П'ЯТА
 
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - піч і проміж неї вихід у ванькир* (*Ванькир - бокова кімната.); наліво - вікна, лави. На переднім кону стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.
 
В И Х І Д І
 
Катря сама.
 
К а т р я (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як насміялась! І сліз нема; тільки очі горять... Ох! Важко й голову підняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!
 
Чути з кімнати стогін.
 
Матір бідна, непритомна... положила дочка... Може, й очі закриє навіки? Так у мене все в голові крутиться, що й не пригадаю... хто мене вів?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дівся? Забула... Чогось мені тільки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!
 
В И Х І Д II
 
Катря і Пашка.
 
П а ш к а (ввіходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворі гвалт якийсь стоїть... Чого то?
К а т р я. Весілля справили...
П а ш к а. Яке весілля? Що ти кажеш?
К а т р я. Так-таки: весілля... бучне, панське... Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю... коханою молодою... Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро... Вся дворня на радощі збіглася... бенкет такий був!.. Мене напоїли... бач, аж голови не зведу з хмелю!
П а ш к а. Боже мій! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!
К а т р я. Що ж? Так і треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кінця, спокутовать... Ох, тільки які ж муки! Кісточки на мені живої нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..
П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе!
К а т р я. Ох, Парасю! Де вже мені себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другі!.. Як мені тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола мені: там мов свинцю налито, мов топлять його!
 
Пашка піддержує їй голову.
 
П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!
К а т р я. Холодно... у-ух!!

читати