Завантажити

т р я (якось не при собі). Панич! А!!
Х а р л а м п і й. Свята та божа! Ну, скоїла гріх там, прогрішилась, значить, то й крилася б уже, сиділа б, слідственно, собі, в рот води набравши: з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі окрила, - а то ще й приндиться! Куди маха? Що собі в думку забрала? Тьху!
 
Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.
 
Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п і й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би в волості поштительно, щоб знали, як господ, панів, значиться, чарувати та зводити.
Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!
Х а р л а м п і й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п і й. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без всякого бешкету, вийдеш заміж...
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п і й. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, - пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!
К а т р я. Щоб духу...
Х а р л а м п і й. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?
К а т р я. Га!
Х а р л а м п і й. Що га?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п і й. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п і й. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло - дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Іде хутко до дверей і, зачиняючи, гука). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!
 
В И Х І Д V
 
Катря сама.
 
К а т р я (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!
 
В И Х І Д VI
 
Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні.
 
А н н у ш к а (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!
К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!
А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!
К а т р я (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!
А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, - двері і вікна дьогтем вимазати!
Х л о п ц і (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.
К а т р я (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!
А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!
 
Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса. Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей.
 
Д з в о н а р и х а (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!
К а т р я (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!
А н н у ш к а. Так її! Так її!
К а т р я (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!
Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).
 
Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.
 
В И Х І Д VII
 
Ті ж і Дмитро.
 
Д м и т р о (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди!

читати