Завантажити

справу, яка може честь йому ущербити. Щоб же мене охитрувати й збити з плигу, він сказав мені якось, що найкращий засіб викинути з серця ту вродницю, яка його причарувала, це виїхати з дому на кілька місяців, отож, мовляв, і надумав він разом зі мною до мого батька з'їздити, а дукові скаже, що хоче собі на ярмарку добрих коней сторгувати, бо таких коней, як у нашому місті, певно, ніде більше в світі не знайдеш. Як почув я від нього таку мову, то гаряче схвалив його задум, хоч він, може, був не з найкращих, і знов-бо в серці моїм кохання обізвалось, і я щиро зрадів такій щасливій нагоді побачитися з моєю любою Люсіндою. Опанований цією думкою і цим бажанням, я пристав на його пропозицію і підживив його намір, говорячи, щоб він не гаючись довів, що намислив, до скутку, бо розлука й справді своє діло зробить, хоч як його думки та гадки розбиратимуть. Згодом я дізнався, що коли дон Фернандо завів зі мною цю розмову, він уже розчесав тій дівчині косу, пообіцявши взяти її за дружину, і тепер чекав догідної хвилі відкрити ті любощі без небезпеки для себе, а поки що боявся отецького гніву. Тим часом любов юнаків - то здебільшого, власне, не любов, лише хіть, остаточною метою якої є задовіл; як тільки вона тої мети досягне, зразу нанівець сходить, і [141] те, що здавалось любов'ю, мусить назад повернутись, не маючи змоги перейти межі, покладеної самою природою; для правдивої ж любові такої межі не існує. Одне слово, як запобіг дон Фернандо в тої дівчини ласки, зразу кохання його вщухло й жага погасла. Спочатку він тільки вдавав, що хоче їхати, щоб свій пал остудити, а тепер і справді рвався в дорогу, щоб одкаснутись од зведеної. Дук на те призволив і доручив мені супроводити його. Ми прибули до мого рідного міста, де панотець мій прийняв дона Фернанда з належитими почестями. Я зразу ж побіг до своєї Люсінди, і кохання моє спалахнуло з новою силою (правду кажучи, воно ніколи не пригасало ні на мить), про що я собі на лихо розповів дону Фернанду,- адже я гадав, що як ми з ним такі вірні й щирі друзі, то я не повинен таїтися перед ним ні в чому. Я так вихваляв йому вроду, грацію й розум Люсінди, що ті мої похвали пробудили в нім бажання побачити на власні очі панянку, оздоблену такими відмінними прикметами. І ось одного вечора, собі на безголов'я, я вчинив його волю й показав її при свічці в вікні, через яке ми з нею за звичай перемовлялись. Як глянув він на неї (вона була в нічному халаті), то всі вродливиці, яких він бачив досі, вмить запали в непам'ять. Як стояв, так і прикипів на місці, занімів, умлів - одне слово, загорівся любов'ю, а якою, почуєте далі в повісті про мою недолю. Ще більша охопила його жага (він потаїв ту жагу од мене, хіба як на самоті лишався, то небові про неї говорив), коли йому на очі потрапила випадком одна цидулка, де Лю-сінда вмовляла мене, щоб я притьмом просив у батька її руки. Те все було написано так розумно, так призвоїто, так ніжно, що дон Фернандо, прочитавши записку, сказав мені, що в самій Люсінді поєднуються всі принади краси й ума, які в інших жінок на світі зустрічаються лише частинно. Признаюсь вам тепер, що хоч я вважав ту славу й хвалу за цілком слушну, мені прикро було чути її з уст дона Фернанда, і я почав непомалу побоюватись його і остерігатись, бо він щохвилі ладен був завести зі мною мову про Люсінду, часом до речі, а часом просто так, з доброго дива. Уже в мені й ревнощі стали потроху ворушитись - не те, щоб я обавлявся якої несподіваної зради від моєї вірної і щирої Люсінди, а чула, мабуть, душа, що готувала їй лиха доля... Дон Фернандо щоразу охотився читати листи, що я писав до Люсінди, і ті, що я від неї одержував. Раз якось Люсінда попрохала в мене на прочитання один рицарський роман, який вона дуже полюбляла, а саме «Амадіса Галь-ського»...
Скоро Дон Кіхот зачув назву рицарського роману, не витерпів і таки перебив йому річ
- Коли б вашець із самого початку сказав мені, що її милость панна Люсінда кохається в рицарських романах, то більше не треба було б ніяких похвал, щоб пересвідчити мене в високості її ума, і навпаки розум її був би зовсім не таким досконалим, як вашець його змальовує, якби вона не мала схильності до такої виборної лектури; отож зайва річ широко розводитись переді мною про її красу, чесноту й розсудливість досить мені дізнатися про її смаки, і я, не вагаючись, назву її най-вродливішою і найдотепнішою женщиною на світі. І ще одного хотів би я, пане,- щоб разом із «Амадісом Гальським» вашець послав їй також «Руджера Грецького». Я певен, що панні Люсінді припадуть до вподоби [142]Дараїда і Гарая, а також вишукана мова пастушка Дарінеля та його пречудові буколіки, які він складав і виспівував так граціозно, невимушено й майстерно. Сподіваюсь, що цю втрату можна буде невдовзі надолужити, як тільки вашець захоче з ласки своєї поїхати до мене на село, де я можу дати вашеці понад триста романів ті книги - правдива утіха душі моєї і усолода мого віку. А втім, якщо я не помиляюсь, їх у мене вже немає з причини лукавих і заздрісних чарівників. Хай

читати