Завантажити

Як оте стрижіння-гоління без моєї їзди не витанцюється, то нехай пан мій шука собі іншого джуру в дорогу або отсі дами іншого способу на бороди, бо я вам не відьмак, щоб попід небесами літати! Ге! Що то скажуть мої остров'яни, як узнають, що губернатор їхній вітрами десь гонить А ще й таке,- відціля до Кандаю три тисячі миль із гаком блигомий світ! Ану ж кінь пристане чи той чародій затнеться, то ми там на півдесятка год застрянемо, а як вернемось, то не признає мене ніякий там острів і переострів. То ж не дурний вигадав, що кае не зівай, Санчо, на те ярмарок; дають корівку, держи напоготові верівку; шанувавши бороди отих паній, святому Петрові у Римі добре, а мені, кау, в сій господі тут мене шанують, тут я од пана господаря чекаю ласки вийти на губернаторя.
На теє дук сказав
- Острів, що я вам, друже Санчо, обіцяв, нікуди не втече і ніде не дінеться; таке глибоке коріння запустив він у безодні земнії, що ніяка сила не зрушить його з місця і за третім наворотом; та річ відома (і мені, і вам), що нема таких значних посад, які дістаються без такої чи сякої базаринки. Тим-то я й жадаю, щоб за те губернаторство ви разом і 5 паном вашим Дон Кіхотом поклали кінець і край сій вікопомній пригоді; чи ви повернетесь так швидко, як то можна сподіватись від бистро-хода Цурпаляка, чи, зазнавши лихої долі, мандруватимете назад піхотою од корчми до корчми, од заїзду до заїзду,- вернувшися, ви знайдете острів ваш на місці, а остров'ян завжди готових вітати вас яко свого [521] правителя. Воля моя незмінна; отож не сумнівайтеся, пане Санчо, і не робіть кривди моєму щирому бажанню вам услужити.
- Буде, буде вже, пане,- сказав Санчо.- Я собі вбогий джура і не зможу гідно відповісти на такую ґречність; хай же пан мій сідає, хай зав'яжуть мені очі, і дійся воля Божа! Скажіте тільки, спасибі вам, чи можу я, попід небесами літаючи, до Бога взивати і янголи його собі на поміч прикликати
На те одказала Трифалдиста
- Можете, Санчо, кликати чи Бога, чи кого там мога; бо хоть той Маламбрун і чорнокнижник, а проте християнин, і всі свої чарощі та химороди з великою провадить обачністю і' обережністю, ні з ким непевним не лигаючись.
- Ну, як так,- мовив Санчо,- то хай мені Бог помага і Трійця свята гаетанська!
- Од часу вікопомної пригоди із ступарями,- зауважив Дон Кі-хот,- я ще ніколи не бачив Санча таким переляканим, як нині; щоб був я такий забобонний, як дехто, то його страхи і на мою душу певною мірою передалися б. Ходи до мене, Санчо, я хотів би, з дозволу панства, сказати тобі дві слові в чотири ока.
І, відійшовши з Санчом під дерево, взяв його за руку і сказав
- Бачиш, брате Санчо, яка нам далека дорога пахне, що один Бог знає, коли ми вернемось і за яких обставин; тож я хотів би, щоб ти пішов оце зараз до своєї кімнатки, нібито за якою дорожитою потре-бизною, та й пошмагався б там у рахунок отих трьох тисяч і трьохсот ударів, усипав нашвидкуруч задатку - хоть би з півтисячі бо добрий почин, кажуть, то вже половина діла.
- Та ви що, пане! - одказав Санчо.- Ви таки, мать, несповна розуму. Такого од мене просите, як ото од вагітної дівоцтва питають. Маю сідати на дровиняку, а ваша милость хоче, щоб я собі гузно геть понівечив їй-Богу, пане, і присяй-Богу, ви таки неповний! Ото їдьмо вже тих дуень голити, а як вернемось, то, не будь я Санчо Панса, з такою щирістю одбуду свою одбучу, що вашу милость ісповна уконтентую; оце вам і вся.
Дон Кіхот на те одрік
- Тішусь, добрий Санчо, з твоєї обітниці, бо хоч ти собі лобом і неширокий, а проте маєш етичні принципи.
- Та вже там чи три ціпи, чи тіки два, зате не єретичні, а щиро християнські, і слово я держу вірно.
По сій мові вернулись до Цурпаляка, уже б і сідати; тут Дон Кіхот сказав
- Зав'яжіть же собі, Санчо, очі, та й сідайте; той, хто аж із таких далеких країв по нас посилає, напевне не дурить нас не честь і не подоба тих ошукувати, хто тобі довірився. А якби і не так усе склалось, як я собі гадаю, то ніяка злостивість не одбере мені тої слави, що я на сей подвиг піднявся.
- Гайда, пане!- сказав Санчо.- Бороди й сльози отсих сеньйор цвяшком убилися мені в серце, і ніякий шматок у рот мені не полізе, поки не побачу їх чистенькими та гладенькими, як перше. Отож сідайте на коня та й зав'яжіться попереду, бо вам спереду сидіти, а мені ззаду. [522]
- , Правду кажеш,- відповів дон Кіхот.
І, вийнявши з кишені хусточку, попрохав Гореславу, щоб добре зав'язала йому очі, та тут же розв'язався і сказав
- Якщо не помиляюсь, читав я у Вергілія про Палладія Троянського, дерев'яного коня, що то греки офірували богині Палладі; він був начинений узброєними вояками, що потім дощенту сплюндрували Трою... Отож, я гадаю, варто було б глянути, чи нема там чогось у череві нашого Цурпаляка.
- Не треба,- сказала Гореслава,- бо я вірю і знаю, що в Малам-бруні нема підступності чи зради; отож нехай ваша милость, пане Дон Кіхоте, сідає сміло, без обави, а якби мало трапитись яке лихо, нехай упаде на мою голову.
Дон Кіхот помислив собі, що дальші розмови про власну безпеку могли б

читати